3

01.03.2024

До приходу Сергія Ліза встигла приготувати тірамісу, різотто з куркою — бо не одним же десертом годувати голодного чоловіка після роботи? — трохи попсихувати, бо на кухні справна розетка теж була тільки одна, і доводилося вибирати між ноутбуком і міксером, а ще встигнути тричі пошкодувати, що погодилася на пропозицію Термінатора. Треба було все-таки викликати майстра… Чого Вовк оце після зміни має ще тут їй щось лагодити? Але ж не відмовлятися тепер…

Вдень кілька раз виглядало сонце. Нарешті! Бо ця сірість вже задовбала.

Сергій прийшов, як і домовлялися, о половині шостої. Знов з шоколадом. А вчора каву приніс. Та блін… Мало того, що ремонтує, ще й солодощі носить? Це вже якось занадто…

*****

Купуючи шоколад, Сергій раптом пригадав колишню дружину. Каріна завжди стежила за фігурою і солодкого принципово не їла. Принаймні, у часи їх шлюбу. Ще й йому дорікала за солодкий чай та каву… Добре, що у світі є нормальні жінки, які не сприймають шоколад як злочин проти талії. І, між іншим, талія у неї якраз нормальна. І все інше… теж. Більш ніж нормальне. А Каріна, скільки б не морила себе дієтами, все одно була скоріше прямокутна, хоч і спортивна.

Чорт, навіщо він взагалі її пригадав?..

Несправних розеток було багато. Майже всі. Фактично працювали дві на кухні, одна в ванній кімнаті — й та дихала на ладан — і одна в спальні. Інші… Диво, що досі не сталося пожежі чи ще якоїсь халепи. Блін, як вона так живе?!

З’ясувалося, що є ще одна кімната. Він чомусь думав, що за тими дверима якась кладова. Ні, кімната… Щільно заставлена меблями, книжковими шафами, ще чимось…

Взагалі вся квартира була трохи старомодною. Відносно новим був тільки диван, і те… 

— Лізо? Тут теж подивитись? 

— Що? А, ні. Не треба. Я тією кімнатою не користуюся. Ти ж бачиш — я туди стягла все, що мені заважало, й закрила.

— Як скажеш… А чому так?

— А навіщо мені третя кімната? Двох більш ніж треба… Взагалі б і однієї вистачило, але тут диван для спання незручний. Я спробувала якось, потім спина болить. Порахувала й вирішила, що купити новий матрац дешевше й простіше, ніж знайти дійсно зручний диван.

— Зрозуміло… Взагалі, ця квартира… Трохи дивна.

— А що ти хочеш? Це бабусина. Я тут майже нічого й не міняла. Мені не все подобається, але затівати ремонт… не хочу.

— Ясно. З якої розетки починати?

— Отут. Хоча б цю… Інші не принципово.

Хоча б… Ні, якщо вже він приніс інструменти, то треба зробити все, що можна. А якщо сьогодні не встигне… Ну, вихідні ж попереду? І кран у ванній тече…

*****

Ліза, щоб не заважати, залізла з ногами на диван і взялася за в’язання. Очі й голова в цьому участі не брали, тож можна було обережно спостерігати за Вовком. 

Цікаво… Як він примудряється при тому, що протез сильно обмежує, так швидко й вправно поратися з тією клятою електрикою? Вона б ні за що туди не полізла!

— Лізо!

— Що?

— Де у тебе щиток?

— Хто?!

— Ну, де електрика в квартиру заведена. І лічильник.

— Ееее… 

— Зрозумів, зараз сам гляну.

Що він взагалі робить?!

Робив багато чого. Спочатку вимкнув все світло, далі, з ліхтариком у зубах, щось там копирсався в… як він це назвав? Розподільний щиток? Що за нова лайка? Потім знов у розетках… Ну, блін, Термінатор! Чи все-таки Електронік? Яка різниця. Треба хоч чаю цьому невгамовному зробити…

*****

Ну от… Хоча б в цій кімнаті тепер всі розетки працюють. Але вимикачі теж тримаються на соплях. Точно треба завтра прийти. Чи в неділю вже?
О, чай! Дуже доречно! А це ще що? Як-як? Різотто? А тут кільки немає?

Хм… Смачно.

*****

Коли Вовк сказав, що треба лагодити ще вимикачі, кран у ванній і ще з якогось біса дверні ручки, Ліза спершу аж оніміла. Він що, здурів? Але Сергій, здається, був абсолютно серйозний і цікавився тільки тим, коли їй зручніше — в суботу чи в неділю. От же ж…

Але якщо воно дійсно все буде працювати нормально… Хм. Ну, тоді краще в неділю. Бо в суботу вони з Аліною домовилися піти на каву. Головне, не втратити пильності й не піддатися черговій спробі затягнути “зробити нігтики”. Бо з Аліни станеться…

02.03.2024

Для прогулянки день був не дуже вдалий. Вітряно, хоч і тепло. Ліза тихенько лаялася під ніс, раз у раз прибираючи з обличчя пасма волосся. Біля БлагБазу було, як завжди, шумно, пахло їжею і хтозна-чим ще, шуміли люди. Невже треба було йти саме сюди? Можна ж в якесь тихіше місце…

Аліна, як завжди, була сповнена ентузіазму й буяла дивними ідеями. Мало того, що замість нормальної кав’ярні вона затягла Лізу у якийсь новітній заклад з “вегетаріанським латте” — тьфу, гидота! — так ще й почала розпитувати про Сергія. От же…

— Так що, він і не по роботі тепер до тебе ходить? Ой, як цікаво… І електрику вміє ремонтувати… Слухай, треба брати!

— Алін, ти що? Яке ще “брати”?! Він просто допомагає!

— Звісно-звісно! Виключно допомога! А він точно не одружений?

— Аліно!

Лізі чомусь пригадалося, як вона сама уважно придивлялась до Сергієвих рук. Точніше, руки. Обручки там точно не було. І навіть сліду від неї…

— Та що? Ну явно ж нормальний чоловік! 

— Алін, ну ми ж працюємо! Йому теж корисні працюючі розетки, бо інакше куди ноутбук підключати? Це я свій на кухні заряджати можу…

— Так-так-так! Безумовно. Все в рамках роботи!

— Аліна, я зараз просто піду.

— Ну все, все! А куди підеш, до речі?

— В магазин!

— О?.. Невже ти нарешті вирішила вилізти зі своїх жахливих светрів і одягнутись у щось нормальне?

— Ти про що? Я в супермаркет за продуктами!

— Що, будеш свого Вовка годувати?

— Аліно!

Додому з магазину Ліза поверталася в дивному настрої. З одного боку, Аліна в своєму репертуарі. Вона сватала Лізі — та й не тільки їй, взагалі всім знайомим — кожного чоловіка, який з’являвся в радіусі кілометра й був хоч трохи привабливішим за мавпу. З іншого… Вовк дійсно краще за мавпу. Набагато кращий. Тільки от…