2

02.02.2024

Вечірня зустріч знов почалася з кави, цього разу Ліза вже й не питала. Щодо піци, правда, ідея так і залишилася ідеєю. Вдень погода була погана, йшов мокрий сніг, й виходити шукати десь хоч щось, щоб нагадувало нормальну моцарелу, їй не захотілося. Це ж не пармезан, щоб міг лежати тижнями навіть без холодильника… Біда з цими відключеннями. Нічого, експеримент на Сірому Вовку вона поставить якось іншим разом. Тут ще перекладати й перекладати…

Хоча… Він же сказав, що після цього розділу можна буде трохи збавити темп? От і добре.

*****

Сергій помалу смакував капучіно й намагався знов не заснути. Черговий виїзд вимотав вкрай, ще й на дорогах казна-що робиться з цією погодою. Добре хоч не запізнився… Бо сам спочатку казав, що краще не переносити зустрічі, а от — вже двічі довелося саме йому зсувати графік.

Так… Якщо вона дійсно сьогодні закінчить… Тоді наступного разу можна буде домовитись вже на середу… Чи навіть на п’ятницю? Мабуть, краще на п’ятницю.

09.02.2024

Цілий тиждень відпочинку! Був. І те відносного. Бо є ж і інші замовлення. Шкода, що платять за ті дрібниці не так багато, та й… Насправді не цікаво. Звичайне листування, комерція… Звично, знайомо, нудно. Документація Вовка краще у всіх відношеннях.

Що там на сьогодні? Черговий розділ? Чи питання по тому, що вже вичитано? Бо щось він там казав про якесь сумнівне місце…

А потім можна буде новий серіал якийсь пошукати. І почати, нарешті, в’язати шарф для Джини!

*****

— Доброго вечора, Лізо.

— Доброго вечора. Що, ви знов з виклику?

— Так помітно?

— Ну… Таке враження, що на ногах ви тримаєтесь якось не дуже. Сідайте вже. Каву чи чай?

— Якщо вам не складно, каву. Міцнішу. Бо знов засну, буде незручно… Сніг сьогодні, ледь проїхали.

— Вам самому ще не набридло? “Не складно”, “незручно”... Заспокойтесь вже! Мені ж на руку, щоб ви були в робочому стані! Тримайте поки що. Кава зараз буде.

На тарілку з добрячим шматком ще теплої піци він дивився як на диво. Отож, їж вже давай! Буде він тут голодний сидіти…

А на засніжений Харків краще з вікна дивитись. Закутавшись в теплий плед. 

*****

Господи, де вона взяла ту піцу?! Це ж треба додуматись, пхати у начинку солону кільку… Фу… Але саме тісто смачне. І соус теж. Ну навіщо, навіщо було псувати таку гарну річ рибою?!

— Ось ваша кава. Як піца, нормальна?

— Дякую. Трохи… незвично. Раніше не доводилося їсти з кількою.

— Це анчоуси! 

— А?.. Вибачте… Мені здалося, що чи то кілька, чи взагалі тюлька…

— Pizza di Napoli… Ой. Я ж не спитала… Це для мене звично, а ви… Ви, може, взагалі рибу не їсте?

— Та ні, чому ж… Просто не очікував зустріти її саме в піці.

— Мгм… Експеримент не вдався.

— Експеримент?

— Ну… То я так. Готувала для себе, як завжди… Добре, буду мати на увазі. Слухайте, та не доїдайте, якщо вам не смакує! Навіщо себе силувати?

— Ну як же… Тим більше якщо ви самі готували. Лізо! Ну навіщо ви забираєте?! Я доїм!

*****

Ні, ну це ж треба було так попасти! Ну чому, чому їй саме зараз закортіло піци з анчоусами?! Треба було зробити з шинкою… Блін, незручно вийшло… І тісто ж сьогодні вдале, й сир вдалося знайти майже правильний… Ех. Що вже тепер… Але вихований, cavolo… Все з’їв, і навіть не кривився… Молодець.

*****

— Дякую за вечерю і каву. Тільки, Лізо… Вам не варто щось спеціально для мене готувати, не хочу додавати вам незручностей.

— Не вигадуйте. Я готувала для себе. Але якщо піца вам не сподобалася — більше пропонувати не буду.

— Не ображайтесь, Лізо… Вона смачна, просто… 

— Ви не звикли до такої начинки. Я зрозуміла. Все гаразд.

— Лізо…

— Та заспокойтеся ви вже! Я просто виросла в Італії, там таке їдять залюбки. Тож не дивно, що мені смакує, а вам — ні. І досить вже. Коли наступний раз?

— Давайте в понеділок, а потім в п’ятницю, якщо ви не проти.

— Гаразд, чому ні? 

*****

То вона виросла в Італії? Цікаво… Але вони що, дійсно там таке їдять? Як вона там назвала? Піца ді Наполі? Ну, тепер принаймні буде знати, чого точно не варто замовляти в піцерії…

Чорт! Та звідки тут крига, під снігом?! От же дідько… Треба було так коліном тріснутись… А не думай про всяке, краще під ноги дивись!

12.02.2024

Ну що, даремно вона подумала, що експеримент був невдалий… Вовк таки притяг смачненьке… Щоправда, специфічне. Чи це помста така за піцу з рибою?... Молочний шоколад… З полуницею… От хай тепер сам і їсть!

— Ліза, ви дійсно не любите молочний шоколад? Дивно… Зазвичай дівчата люблять.

— Ну, не знаю, хто там любить… А особисто я віддаю перевагу чорному шоколаду. З цілими горіхами. 

— Буду мати на увазі. 

— Ну от… А цей… Ви самі-то таке їсте? 

— Як вам сказати… Я теж більше люблю чорний. Але їм все. То ви не будете?

— Ось вам кава, і їжте вже! А потім поясніть, що отут не так!

— Давайте зараз, кава може й зачекати…

*****

Знов вона палець кусає! Та що ж таке… Краще б шоколад їла.
Треба було брати чорний. Чого він раптом вирішив, що продавчиня краще знає, що жінки люблять? Ну, нічого, наступного разу принесе той, який треба!

15.02.2024

Вовк подзвонив уже ввечері, майже о восьмій. Світла знов не було, телефон майже сів, і ноут теж розрядився в нуль… Добре, що хоч ця його акумуляторна лампа нормально працює, не при свічках в’язати…

— Доброго вечора, Лізо. Я не надто пізно?

— Ні, все гаразд. Доброго.

— Лізо, я не зможу завтра приїхати, нас викликали на об’єкт, повернемося вже в суботу, скоріше за все. А то й у неділю.

— То ви ще не знаєте?

— Ні, там… Незрозуміло, скільки роботи. Якщо я вам подзвоню, коли будемо закінчувати, щоб домовитися? Нормально буде?

— Так, звісно.

— Гаразд. Вибачте за незручності і до зв’язку.