7. Маскарад для трьох

  Замовляємо з подругою міцні напої.

-Він біг би запросити на другий поверх, - обурюється Марина.

-Та якби не Максим Олегович… тобто не Максим, ми б взагалі не потрапили на вечірку, - нагадую.

  Але подруга однаково залишається невдоволена.

-Мілано, а давай ще чогось міцнішого вип‘ємо? - несподівано пропонує.

  Бачу, що її щось інше бентежить. 

-Що не так? - допитуюсь.

-Знову в коханні не пощастило, - зізнається вона. - Перед вечіркою довелося попрощатися з черговим кавалером. Навколо одні невдахи.

  Вона розчавлена. Через це швидко п‘є та знову замовляє. Я її словесно підтримую, але напиватися не збираюся. 

-Треба перемкнутися, - кажу. - Відпустимо все й вдосталь натанцюємося. Можливо, сьогодні з кимось тобі вдасться познайомитися. 

  Подруга заливається сміхом.

-Ага, - каже. - Спіймаю когось на гачок, а як дійте до поцілунку, зніме він маску, а там - орк. 

  Також сміюся. У чомусь вона має рацію. 

  Ще один коктейль в мені й два чи три в ній - і ми танцюємо серед юрби, аж поки не помічаю, як сходами спускається Максим з двома іншими чоловіками. Всі троє в ділових костюмах і масках. 

-Ходімо до них, - тягну Маринку за собою. Ні, це не я тягнула, а ті коктейлі в мені.

  Вийшли за ними на вулицю. Виявилося, що вони одного проводжали до авто, при цьому щось жваво обговорювали. На вулиці вже були без масок, тож можна було їх роздивитися. А як тільки третій поїхав, я підійшла до Максима, наче випадково.

-Вже їдеш? Так рано? - запитую в нього.

-Ні, проводжав товариша. До речі, добре танцюєш, - летить в мій бік несподіваний комплімент.

-Ти що, спостерігав за мною? - сміюся.

-Разок підглянув. З другого поверху важко було не помітити таку зірку.

-А-а-а! - грайливо протягую й ледь не підвертаю ногу, бо підбори вже зайві. На щастя, він притримує за руку, тож залишаюся на своєму місці. - Вже б трохи перепочити. Ніжки стомилися.

  Максим напідпитку, як і я. Не занадто, але достатньо для веселощів.

-Вмовила. Ходімо, дівчата, до нас за столик. 

  Максим знову приобнімає мене за плече, а подруга в цей час знайомиться з його товаришем. 

  Заходимо разом всередину, але коли підходимо до сходів Максим одягає маску й тягне мене на танцювальний майданчик.

-Хоч раз зі мною станцюєш? - заманює.

  Він був старшим на десять років, але це не відчувалося. 

  Маринка вже й побігла зі своїм новим знайомим на сходи, а я не кваплюся за ними.

-Чому б ні? - кажу, махнувши головою.

  І ми танцюємо. Спочатку, тримаючись за руки, потім починає мене крутити, повертає до себе спиною, притискає. Алкоголь в мені примушує хитати стегнами в такт музики. Обом дуже добре. Насолоджуємося один одним, наче це більше, ніж танець. Якби мені хтось сказав ще раніше, що отак танцюватиму з Максимом Олеговичем, то я б не повірила. Але тепер це була реальність. 

  Він таких танців помічаю, що він збуджується. Згадую, що також давно ні з ким не зустрічалася, ні цілувалася, ні обіймалася. Захотілося все й відразу. Врешті підсуваюся впритул і він цілує. Маски, музика, п’янка атмосфера - все це поєдналося в суцільне задоволення, і ми стали його частиною. 

  Хтозна чим би закінчилися такі танці, якби діджейка не попрохала звільнити місце для маскарадного шоу. Тоді на танцювальний майданчик повиходили танцівники в дивовижних масках та відвертих яскравих костюмах, відповідних темі даної вечірки. І в якийсь інший час я б з радістю подивилася таке шоу, але тепер було не до нього. Максим запропонував повернутися на вулицю.

-Якось не спитав тебе, чи влаштувалася десь, - він запалює цигарку, коли відійшли трохи далі від входу. 

  Влучив у болючу тему.

-Планую, але ще ні.

  Він вдоволено жує сигарету й примовляє:

-Пощастило! Мені знову пощастило!

  Закидаю його допитливими поглядами.

-Беру тебе до нас у фірму, - каже Максим і переможно закидає руку мені на шию.

-Справді?!

-Маю такі повноваження, тож і скористаюся ними. А ти не хвилюйся: зарплата буде більша, ніж раніше, ще і я завжди поруч. 

-А ти маєш на мене якісь плани? - граючись, то наближаюся до нього впритул, то різко відсуваюся. 

   Він не відповідає, але в очах криється відповідь, яку з легкість читаю. І чому ж ми раніше не спілкувалися отак? Могли б вже давно зустрічатися!

-Ходімо, - він викидає цигарку, і проводить на другий поверх. 

  Падаємо за столик в окремій кімнатці, закритій шторами, де Маринці щось шепоче той чоловік, який її викрав. Тепер зовсім було не схоже, що подруга засмучена.

   Поруч сидять ще двоє чоловіків, спілкуються, випивають. 

-А де він? - запитує Максим в друзів.

  Чоловіки щось відповідають, але я не чую, бо в цей час Маринка мені махає й говорить самими вустами «Все супер!»

-Поки сідай, - каже мені Максим і ми падаємо на м‘який диванчик.

  Він підсуває мені меню, мовляв, обирай, що хочеш. А я ж тільки з радістю! Через декілька хвилин офіціант приносить мені суші та ягідний напій.

-Нарешті! - несподівано скрикує Максим. 

   Він же не про їжу?

-У нас же досі є вакансія секретаря? Я знайшов гідну заміну Олені! Кращої не знайти! - запевняє Максим.

  Нарешті помічаю, що хтось стоїть поруч. Підіймаю очі та впізнаю Дем‘яна Вікторовича. Апетит одразу зник. Протверезіла.

  Він довго оцінює поглядом мій вигляд. Як це зупинити? А тоді сідає теж на диван.

-Ви знайомі? - запитує Максим в обох.

  І чому цей Дем’ян не дасть мені спокою?! От як так вийшло, що саме в його організації працює Максим? Відчуваю, що моя обіцяна посада тепер йде з рук просто тут і зараз. 

-Ні, не знайомі, - несподівано каже директор, а сам прижмурюється й нав’язливо свердлить мене поглядом. Знову якусь гру собі надумав?

  Максим йому пояснює: