Глава 1

Ця ніч обіцяла бути незабутньою для молоді, яка погрузла в сучасних гаджетах та гігабайтах інформації. Адже ще за тиждень керівник невеличкого наметового табору оголосив про свої наміри відзначити день Івана Купала за всіма традиціями, які ще багато століть тому закріпилися в українських календарях.

Всім такий задум сподобався, адже тут, на віддаленому від міста, кримському узбережжі, окрім купання зайнятися було нічим.

Ще з обіду хлопці почали збирати хмиз для багаття на пляжі, а дівчата набирати польових квітів, з яких повинні були сплести вінки.

- Ти куди до намету полізла? - вимогливим тоном покликала свою сестру близнючку брюнетка років двадцяти на вигляд. - Сан Санич ще дав завдання сходити на ринок за свічками.

- Він точно не в аптеку посилав? - почувся незадоволений голос. - Я на це не підписувалася. Тож, святкувати з вами не збираюся.

- Так, Машо, достатньо хандрити, - дівчина залізла слідом за сестрою. - Добре ж все було. Чого, раптом, ти почала дутися?

- Я не дуюсь, просто не хочу в цьому брати участь, - відповіла Маша. - Це тобі, Оленко, з Дмитром буде чим зайнятися. Через багаття пострибаєте. Віночки позапускаєте. На зірки разом подивитеся. А мені ні з ким всією цією романтикою займатися.

- Чому, ні з ким? - Оленка присіла поруч з сестрою. - Тут біля тридцяти чоловік нашого віку. Невже, ніхто не сподобався? Може, тебе познайомити з кимось?

- Не хочу я ні з ким знайомитися, - насупилася дівчина. - Я буду чекати на Марка.

- Кого? - брюнетка мимоволі відсахнулася від близнючки. - Тобі нагадати, що він вже два роки вважається безвісти зниклим. Ще й на риболовлі під час шторму. Я розумію, ти кохала його. Але час відпустити минуле. Ти ще молода. В тебе все життя попереду.

- Кому потрібне таке життя !? - крикнула Маша й тієї ж миті стиснулася, немов злякалася власного голосу. - Той рік, який ми прожили разом, був незабутнім. Я не можу просто взяти та зробити вигляд, що між нами нічого не було. Так, я все ще сподіваюся, що він живий. Просто, він загубився. Може, його човен віднесло далеко в море, й він живе десь на безлюдному острові. І сподівається, що я не зрадила нашому коханню.

Олена мовчки вислухала сестру. А потім покинула намет, не знаючи, як підтримати її. Вона розуміла емоції близнючки. Адже прекрасно пам'ятала той день, коли їх зібрав Сан Санич вранці після шторму й почав допитуватися, куди подівся один із жителів табору. Це було близько двох років тому. У цьому ж таборі. Можна було лише дивуватися, що Маша погодилася цього року знову відправитися сюди.

Але Олена сподівалася, що сестра зможе відпустити минуле й заживе звичайним життям.

Знизавши плечима, вона вирушила шукати кого-небудь вільного, хто погодиться відправитися з нею за покупками.

За підготовками непомітно настав вечір. І всі жителі табору зібралися біля величезного багаття. Грала музика з чийогось телефону. Сміялася молодь, перестрибуючи через вогонь. Мерехтіли свічки, які дівчата збиралися пускати на воду разом з віночками.

А Маша сиділа далеко від усієї цієї метушні і дивилася на зірки, мріючи, що Марк, який здавався їй єдиним у всьому світі, живий та скоро зустрінеться з нею. Вона згадувала всі ті дні, коли вони були разом.

Це було коханням з першого погляду. Здавалося, самі небеса створили їх одне для одного.

- Знову сумуєш? - Олена виявилася прямо перед Машею. - А я тобі віночок сплела. Може, спробуєш запустити разом з нами?

- Не хочу, - Маша подивилася на дівчат, які запалювали свічки.

Виглядало це дуже красиво й цікаво. Але їй не хотілося брати участь в їхніх іграх.

- Кажуть, не можна викидати вінок, який сплели, - Олена сіла поруч із сестрою.

- Щось, не чула я ніде подібного. Це ти щойно придумала?

- Навіть, якщо так, я намагаюся для тебе. Хіба, це нічого не коштує?

Маша знизала плечима й нічого не відповіла. Лише знову глянула на небо. Якраз цієї миті спалахнула яскрава зірка на коротку мить.

- Дивись, зірка впала, - Олена теж помітила це небесне явище. - Загадай бажання та приєднуйся до нас. Я буду на тебе чекати.

Більше вона нічого не сказала й побігла до решти дівчат, які вишикувалися в ряд з палаючими свічками і вінками.

Маша не збиралася приєднуватися до них. Вона стежила зі свого місця за всіма й продовжувала думати про Марка.

Коли повз пропливли вінки зі свічками всередині, вона не втрималася й підійшла до води. Видовище було захоплюючим. Й дівчина не втрималася, щоб опустити свій вінок. Нехай, без свічки. Але захотілося відправити його Марку. Щоб він отримав його.

Постоявши деякий час біля води, дівчина розвернулася й зібралася йти до наметів. Як її змусив обернутися гучний сплеск.

- Там хтось є? - вона подивилася в сторону води. - Якщо збираєтеся мене окропити, попереджаю, я такі жарти вважаю недоречними.

Ніхто не відповів. Та й не бачила вона нікого попереду.

Знизавши плечима, вона пішла вздовж води, прислухаючись до звуків.

Але через кілька десятків кроків Маша знову почула сплеск та зупинилася. Уважно придивившись вперед, вона розглянула чийсь силует. Хтось стояв по пояс у воді й не ворушився.

- Що за дурні жарти? - Маша невдоволено змахнула руками. - Дмитро, це ти? Олена тебе відправила до мене, щоб порадувати? Якщо це так, передай їй, що мені вже занадто весело та цей цирк можна припиняти!

 Той, хто стояв у воді, навіть не поворушився.

- Ну й стій там! - дівчина підняла невеликий камінчик та жбурнула в бік мовчазної фігури.

Але це не змусило дивного жартівника поворухнутися.

Машу це насторожило. Й вона вирішила якнайшвидше піти звідси й попрямувала до багаття.

Пару разів на шляху вона оберталася. Фігура незнайомця не ворушилася. Але при цьому ставала все ближче.

Зіщулившись від страху, який з моторошними припущеннями закрадався в голову, дівчина прискорила темп, сподіваючись якомога швидше опинитися в компанії знайомих їй людей.