Тебе не може не бути...

Я з тобою

Я стояла над прірвою в житі,
Наче в Селінджера у романі,
Не в шовкАх і не в оксамиті -
На колінах, в грязюці, в тумані.

Вдивлялась в ту чорную прірву
Вона вихід, здавалось...так треба.
Наважитись глянути в вирву,
Сягнути в той простір - без неба.

Нахлинув смертельний відчай,
Злий вітер все грався волоссям.
Розум панічно волав - утікай!
Та куди ж !? Лиш безкрає колосся.

Я обтерла в кров збиті коліна,
Піднялась, втерла сльози враз
І останній свій крок зробила...
Навкруги забринів старий джаз...

Відчула - нема більш загрози -
ТИ... мене обіймав щосили,
Пригортав й цілував мої сльози
Й шепотів: "Я з тобою, мила".

Подобається

#3971 в Різне
#1043 в Поезія

Відредаговано: 04.10.2020