Глава 8

- Лізо, ти можеш посидіти спокійно та не крутитися?

Ранок змінив Карину – як зовні, так і в тому, що стосувалося настрою. Азартна авантюристка за своєю суттю зараз відчувала приємне хвилювання, спостерігаючи, як падчерка намагається жити, пити це життя повними ковтками, не знаючи, що все це вже незабаром закінчиться.

Даремно вона довірила кілеру самому вибрати спосіб її смерті. Зараз було б куди солодше малювати в уяві прекрасні картини – кулю, що розриває серце, або ніж, який переріже їй горло. Втім, і падіння з висоти буде не менш ефектним. Хай тільки помре одразу. Так, ось такий от кодекс пошани у Карини – не треба тим, хто став їй поперек шляху, додатково мучитися перед подорожжю на той світ…

– Я намагаюся зрозуміти, що ти робиш. Я хочу сама потім повторити…

- Перед побаченням, люба, краще звертатися до мене. Повір, я теж колись сама вчилася фарбувати очі, і перші експерименти були суцільним жахом. Тоді не було візажистів.

- Розумію. Адже часи твоєї молодості були давно. Дуже-дуже давно.

- Зараховано, - опанувала себе Каро, щоб не позбавити роботи кілера і не стиснути горло Лізки в той же момент. – Не розумію, навіщо це було сказано, але молодчина. Хлопці люблять поганих дівчаток.

- І зрілі чоловіки теж, - Ліза крутила в руках туш для вій.

- Твій хлопець не зовсім молодий?

- Я про тата.

- В одному ти маєш рацію. Кротких дівчат люблять лише слабкі. І це зовсім не кохання, це спосіб взяти те, що саме пливе до рук і дозволяє собою маніпулювати, боячись образити хлопця. У жінці має бути вогонь, виклик, запрошення до якогось поєдинку. Тільки тоді можеш розраховувати на щось суттєвіше.

- Тоді чому ти не хочеш зробити мені такий макіяж, як у тебе, котячий погляд?

-Тому, що ти ще у тому віці, коли тобі це просто не потрібно. Повір, я знаю, що роблю. Розкажеш потім, як низько впаде його щелепа.

Ліза кивнула, здаючись на милість мачусі. Все-таки зробити вугільно-чорні смоки айз було набагато легше, ніж підкреслити природну красу пастельними відтінками. До цього Карина попросила подивитися на Лізкін гардероб… Хоча Карина і «попросити» -  поняття несумісні. Просто увірвалася до спальні, скептично розглядала вміст шафи, все – у спортивному стилі. Гадала, Ліза до ресторану збирається? Чи намагалася дізнатись, куди піде?

Ліза не розкололася. Але вибір мачухи схвалила - легінси, що облягають, і рашгард синього кольору, з бейсболкою та кросівками в тон. Фігура в неї непогана, і ховати її немає сенсу.

Зараз, говорячи з мачухою, яка наполягла на тому, що необхідно зробити легкі хвилі на волоссі, Ліза намагалася подолати хвилювання, яке за кілька годин до зустрічі охопило її з новою силою.

Воно було надмірним. Навіть швидше лякало, ніж хвилювало, але дівчина легко списала таку надмірну реакцію на те, що раніше нею ніколи не цікавилися хлопці з такою зовнішністю. Що вже говорити про досвідчених чоловіків.

Невідомо, що змусило її відчувати ледь не солодкий жах - те, що скоро вона побачить Томаша знову, або те, що він просто не прийде. Все одно, чому – знайде модель, згодну не тільки фотографуватися мертвою, а й продовжити після фотосесії, або ж намалюються якісь невідкладні справи. Номерами телефонів вони не обмінялися.

Якщо він не з'явиться, це розіб'є Лізі серце. Як шкода, що не можна ні з ким обговорити ці побоювання. Не з Кариною ж, мачуха просто виявилася корисною у плані стилю та макіяжу. Довіри між ними ніколи не буде.

- Випий коньячку. Ти тремтиш вся. Так, дивися, батькові, мабуть, не варто знати, що хтось у тебе з'явився. До пори до часу. Давай так, я тебе наберу через пів години, якщо щось не за планом, скористайся розмовою і йди.

- Я сама тебе наберу, якщо буде потреба. Сподіваюся, ти візьмеш трубку?

- Ліза, після того, що я щойно з тобою зробила, не знівечивши, у тебе сумніви?

- Аргумент, - дівчина подивилася на годинник.

Нехай до побачення ще залишалося багато часу, вона зрозуміла – з дому час робити ноги. Карина, як змія, обплутувала її своєю псевдотурботою, провокуючи на одкровення. Нехай Лізі хотілося поговорити зі старшою наставницею, іноді про все, навіть про глибоко інтимні справи – мачуха на цю роль не підходила.

- Я візьму твою машину? – кліпнула очима Ліза.

- Погана ідея. У тебе ще немає прав…

– Але наші номери знають усі. Правильно? І я недалеко. Будь спокійною. Тому жодного коньячку...

…На побачення дівчатам належить приходити із запізненням. Ось тільки залишалося незрозумілим, що це – побачення чи просто зустріч. Давши собі таку настанову, Ліза неквапливо випила каву в невеликому кафетерії, так само, не перевищуючи швидкості й, дотримуючись всіх правил дорожнього руху, припаркувала автомобіль біля підніжжя гряди, під густою тінню розлогої сосни.

Руки в неї тремтіли від хвилювання, поки підіймалася крутим схилом. Щось тьохнуло у серці, варто було побачити сліди шин мотоцикла. Вчорашні? Ні, ось ще, поряд, і ще… Багато. Наче Томаш повертався сюди й не раз.

Лізі хотілося замружитися. Якщо вона зараз побачить його з дівчиною, яка погодилася на фотосесію, доведеться йти, поки не помітив. Рятувати свою гордість. Але побоювання не підтвердились.

Томаш стояв біля озера спиною до неї. У новому байкерському вбранні – чорно-червоній куртці та таких самих штанах. Костюм ніби був  покликаний підкреслити всі м'язи його досконалого тіла. Лізу він не помітив. Фотоапарат висів на кермовому ободі, а сам він розглядав скупчення сірого каміння, здійснюючи якісь дивні жести руками із затиснутою в них пляшкою.

Ліза почала спускатися, намагаючись повторити граційну ходу Карини - розправлені плечі, пряма спина. Складно було це зробити, щоб не впасти з крутого схилу. До того ж Томаш одразу відчув її присутність за спиною, повернув голову, одразу забувши про своє заняття.

Спуститися подібно до лісової німфи не вдалося. Останні кілька метрів Ліза буквально бігла, щоби не впасти. Та так ніяково, що вчасно зупинитися не змогла, мимоволі налетіла на широкі груди чоловіка, опинившись у його обіймах.