⚜︎ Пролог ⚜︎

✦ Багряна завіса Темряви ✦

❝ Рукою пророка писало перо,
Малювало чорнилами на папірусі
Історію ери Різдвяної Ведеми і Сіріуса ❞

У чорнильній ляпці, на останній сторінці роману, невідомий поет заховав готичний світ. Відблиск пурпурного місяця на вершині печатки, або ж на куполі неба нічного, чи може то від вогника свічки, що горіла на столі безіменного автора, але щось таки дарувало багряне сяйво примарному місту і життя містичне словам правдивого рукопису.

Усі папери вже були списані, та головна таємниця історії зародилася аж ніяк не на папері. Секрет сюжету густів у чорній плямі, що розтеклася чорнильними водами Крайнього Океану навкруги і посеред Опівнічної Лощини. Темні води Чорного Озера пробивалися з землі на осінньо-пожовклому аркуші міста, служили вівтарем для обряду двох театральних жерців, що славили Покровительницю своєї батьківщини.

На березі Чорного озера, в центрі готичного міста Міднайт Холлоу, Носферату співав Зачаровану Пісню Долини Сутінкових Пагорбів, і ще довго доводив Вію, що сапфірові кристали Кротової Нори Драґоа — цитадель, колиска їх усіх примарних рас. На що Мертвий Арлекін обурювався пихато, або й погоджувався, а подекуди, десь там посеред куплетів барвистих, і взагалі, не сперечався з вампіром, а ритмічно пісню підхоплював, та вино підливав у келихи з того ж самого сапфірового скла.

Хоч би як дуркувато відзначали старі мудреці свято Тисячної Ночі Сам’Майна, знамення зорепаду й параду планет, місяців та лун, та, все ж таки, жодної краплі тривкого пійла не проронили на тендітні папіруси, та чорне дзеркало вівтаря; і жодного грама брехні не вкинули в сюжет обрядовий легендарний, історично значущий.

✦ Багряна завіса Темряви піднімається ✦

На Міднайт Холлоу опустилися темно фіолетові сутінки і останній промінь дня торкнувся старих веж столичного Капітолію. Тіні повискакували на вуличну сцену і заграли свою «Королівську Виставу Півночі». А трохи далі, туди, до темної води Крайнього Океану, з гострої скелі імпровізованої сцени Межигір’я, виступали головні герої цього готичного спектаклю. Актори, яких обирають сама Доля і Дара особисто.

На пагорбах, серед запилених вітрами руїн Безіменного Замку, стояла фігура у багряно-чорному. Загадкова, мовчазна, осяяна глибиною мудрості. Богиня стояла на межі між світом живих і мертвих. Правителька примарної терри, забутої країни тіней і бажань. Темна Королева Даравія.

Її очі — дві Полярні Зорі Норда Півночі, що ніколи не згаснуть, а серце — кришталь багряно-фіолетового сапфіру, з палаючими ранами та болем, що ніколи не буде звичайною історією.

Біля старовинного чорного дзеркала в занедбаному замку графства Де Вальвар можна побачити її відображення. Холодна жриця з відьомською пристрастю провела пальцями по поверхні дзеркала, ніби торкалася не срібла й не скла, а шкіри коханця. І її тихий шепіт спіраллю витікав з Чорного Озера столиці та обвивав Міднайт Холлоу і всі провінції Опівнічної Лощини поезією кляття:

✴︎ Пролог ✟ Блискавка ✟ Закляття ✴︎

Вій та Вампір дивилися на Ведемську Богиню. Жерці споглядали у замкнуту глибину чорного дзеркала, крізь свої відображення, повз простір і час, і милувалися й шанували Королеву. А вона обдаровувала їх з потойбіччя навзаєм, з глибин Чорного Озера, з відображення в чорнильній плямі на аркуші, вишкірялася не тільки на Жерців, а й на Казкаря.

❝ Ліловий Ра пірнув за горизонт. 
Дарав’йя лунала шляхами молочними
Готичних Тисячоліть, а опівночі
Рождала Містерію Лицаря Місячного ❞

✦ Багряна завіса Темряви опускається ✦