1 історія. Винахідник. Майбутнє

"— Л'юїсе, а що ти бачив?"

" — Та нічого... знову робота."

Знову робота. Нові проєкти, невирішені креслення, вибагливі інвестори та непостійні колеги... Ця рутина затягувала молодого інженера. Його цех вже не перший рік займається виготовленням транспортних засобів, створюючи автомобілі за новітніми рекомендаціями та чіткими стандартами. За день через його руки проходить з десяток схем та креслень, письмових звітів, розрахунків параметрів і перевірок кошторисів. І це лише паперова робота, яку треба поєднувати з важкою працею в цеху: перевіряти матеріали, якість деталей, збір готової конструкції... Та часто не все йде за планом, і це займає багато часу. Так і пропадає Л'юїс на роботі по 20 годин за зміну, хоч і приходить вчасно, але повертається пізно вночі. Втомлений, він лише їсть, цілує дружину та безсило лягає спати, щоб о 5:30 прокидатися, через силу снідати та рушати до роботи.

Цього вечора він з дружиною повернувся з театру, який нещодавно відкрився у їхньому місті. Було важко відірватися від роботи, яка так і сиділа на плечах. Але сім'я і інтереси коханої змушували відірватися від рутини хоча б на один вечір, вперше за місяць вчасно закривши цех. Не сказати, що йому було надто цікаво: театри, актори, музиканти, овації... Як ще може відрізнятися один виступ від іншого? Як довго він залишиться в пам'яті, після обговорення вистави за келихом віскі? День, тиждень? Можливо, згадаєш його колись у розмові з іншими інтелектуалами. Тому він і не вважав це чимось значущим. Але це було похибкою в його розрахунках.

Вже в залі він спокійно відреагував на дзеркало, зовсім не очікуючи чогось незвичайного. Голова була зайнята думками про ті сидіння, на які вони сьогодні не доробили оббивку. Але думки так заполонили його голову, що він і не помітив, як опинився в майстерні серед колег. Ні в чому не беручи участь, він споглядав зі сторони. І, що цікаве, він побачив там себе. Він побачив увесь обсяг роботи, швидку біганину, багато розрахунків і розборів з іншими. Так і завершилося видіння, рутиною. Знову темна зала, ілюзіоніст і дзеркала. Овації, шум.

Де я опинився?

Я був на роботі... але вже давно пішов звідти.

Як довго я тут?

Як довго я працював?

Виступ минув вже як тиждень, а Л'юїс досі вертів у голові цей момент. Він намагався пояснити це перевтомою, галюцинаціями через нові заспокійливі та інше, що приходило на думку. Але в душі він розумів, що це дійсно специфіка театру, хоч і заперечував це, як вчений і реаліст.

Робота тим часом не мінялася. Але йому вже почали приходити думки, що це неправильно. Він винахідник, а працює як звичайний різнороб. Він інженер, а не помічник на складі матеріалів. І тут він вирішив піти далі.

Перша ідея не мала успіху: міняти щось офіційно в базових кресленнях ніхто не дасть права, як і експериментувати з матеріалом або типом двигуна. Що там, навіть гвинтик не змінити без затвердження головного директора мережі майстерень. Розуміючи, що діла не буде, йому прийшла ідея самостійно виготовити продукт та ефектно презентувати його на ринку.

Л'юїс працював довго. Жертвуючи основною роботою, він часто йшов з неї вчасно, витрачаючи час на самостійну роботу та розробку транспорту нового покоління. Він багато спілкувався з іншими колегами, майстрами зі стажем, простими власниками автомобілів і навіть зі знайомими художниками, черпаючи їхню уяву та креативність, не загнану у рамки цифр та обчислень. В результаті він розробив багато зображень, що, на його думку, відповідали запитам до сучасного, зручного та швидкого транспорту. Грошей на реалізацію всіх варіантів не було, тому він вибрав один, обіцяючи собі вкласти весь досвід і сили, набуті за роки плідної праці.

А ось реалізація почала приносити плоди: вона займала багато часу, грошей, тривалий пошук сировини. Часто він приходив у цех запівніч, виготовляючи деталі, які не можна було зробити власноруч. І ось його твір усе більше був схожий на готовий продукт.

— Шеф, я маю чудову пропозицію, що підірве ринок, як порохову бочку, — сміливо заявив Л'юїс.

— Не неси дурниць, ніщо не може бути краще нашої фірмової моделі! Та і кресленнями твоїми ніхто й дупу не підітре, не те що читатиме, — грубо бубнів товстун із пишними вусами.

— А що, якщо я вже в п'ятницю покажу вам реалізований проєкт? А мені є чим здивувати вас і не тільки! — не здавав позицій і молодий інженер.

Вусач спідлоба глянув тому у вічі.

— Ану дай свої розрахунки, може там по ним воно і не поїде, — мовив він і занурився в документи.

Л'юїс мовчки дочекався, поки директор не відклав папери.

— Незвично... Але, — він розрахував кілька формул на пустому аркуші паперу, час від часу задумуючись і постукуючи ручкою, — але це вірний розрахунок.

Це відчувалося як маленька перемога.

— Давай так, — чоловік встав і поклав свою величезну важку руку на плече молодого спеціаліста, — я дам рекламу і добро. Запрошу нашого хорошого інвестора. Якщо не облажаєшся — буде тобі і патент і прибавка, як ні — два місяці без зарплати просидиш. Зрозумів?

— Так, сер.

— В цю п'ятницю демонстрація?

— Т-так.

— Чудово. Знайдемо тобі місце. Не підведи мене, зараз ти будеш обличчям усієї нашої промисловості. А гарним чи потворним, вирішить твій возик з мотором.

***

 

Дні йшли на останній відлік. Так, він дійсно хотів завершити до п'ятниці, але не казав, до якої саме. Слів вже не забрати, бо треба встигнути будь-якою ціною. Л'юїс недосипав, мало їв, багато пив кави та іноді брав у колег по цигарці. Вже середа, і він зовсім вичерпав сили, заснувши головою у відкритому капоті. Сну майже не було, лиш епізоди темряви перед очима в перемішку з деталями двигуна. Тут він задумався, що не можна так себе виснажувати, бо ще й пропустить показ.

Умившись, він подався в місто. Дивно, що на кожному кроці досі гомоніли про цей театр.