Фінал та подяки

- Нарешті все скінчилось, - обійняв мене Ваня. 

Ми сіли прямо на підлогу, в коло, та просто дивились один на одного. 

- Можливо, нарешті пояснимо один одному про наші таємниці? Як виявилось, ховати їх вже немає ніякого сенса. 

- Я нікого не доводила до самогубства... - почала Аліна. - Ну, мені так здається. Мій хлопець зрадив мені та я вирішила його покинути. Він погрожував, що покінче життя і дійсно зробив це... Але я все одно все життя звинувачую себе. 

- Я не знаю, що сказати. Я дійсно приймав наркотики. І за це соромно. Бо мама через це продала нашу квартиру... 

- А я займався наркоторгівлею і тільки через це зараз маю такі статки. Жив подвійним життям і це вже так набридло... 

- Через те, що я не захотіла давати свідчення, хлопця посадили у в'язницю. Але я справді не бачила, що тоді сталось... - розповіла Яна. 

- Мене тримали у психіатричній лікарні силою... І в мене є виписка з психіатричної лікарні. 

- А я дійсно переспав з дівчиною на спір та зняв це на камеру... Після того, як Каріну заюрали з дит.будинку мене понесло не туди. 

- Жесть. Добре, що це все закінчилось, - мимоволі згадала минуле, мурашки по шкірі. 

- Пам'ятаєте нашу традицію? - вигукнув неочікувано Влад. 

- Яку ще традицію? - втомлено запитала Яна. 

Втомленою, до речі, була не тільки вона. 

- З думками один про одного. Може, спробуємо написати цю думку знову? 

- Давайте! - я дістала свій записник та попрохала декілька ручок на рецепшині, ми почали писати. 

Як тоді. Коли все ще було добре. В тиші, зосереджено. 

- А про Алісу писати? 

- Не треба. Думаю, ми і так знаємо, хто про неї, і що думає, - і тільки після цих слів Вані, я зрозуміла. Тепер усе буде добре. 
 

                               Подяки!! 

Ця книга значить для мене дуже багато. Я проживала усі моменти разом із Каріною, Алісою, Яною та іншими героями. Коли я поставила останню крапку і зрозуміла, що більше ніколи не повернусь до цієї історії, отримала велике опустошення. Ці люди, (хоч і не реальні) стали для мене занадто близькими. 

Дякую, в першу чергу собі. За те, що не здалась. За те, що дописала навіть коли це нікого, окрім самої мене, не цікавило. Дякую, що не звертала увагу на все, що казали та думали. Я вірила в себе та цю історію. 

Дякую Настюшкі, яка о 12 годині ночі відповідала мені та читала моменти перемог Каріни. Дівчині, яку зовсім не цікавить всесвіт книг, але яка все одно підтримувала мене, як тільки могла. 

І дякую дівчатам з групи про книги, а особливо, Ксюші, яка підтримувала та вірила навіть більше, ніж я. Її коментарі та повідомлення надавали нової сили і я розуміла, що роблю це хоча б заради неї...