Розділ 13

Яна 

Два роки тому я переїхала у новий світ. Стала іншою людиною, забула про таємниці тієї Яни та стала новою. Тепер я - Італійка, яка стала дизайнером. Я заміжня. Єгор мій чоловік, якого я по-справжньому кохаю. Він став директором університету внутрішніх справ. Так, наше життя не стало вишуканим та багатим, але мені це не потрібно. Поряд робота та чоловік, яких я кохаю і нічого не зіпсує моє життя. Воно чудове. 

Хіба, що... Я зовсім не хочу повертатись до України. І сподіваюсь, що вже не повернусь. Мене влаштовує моє життя, а ті розслідування... Нас ніхто не чіпає і це добре. Цього достатньо для гарного життя. 

Я завжди думала, що все моє життя буде пов'язане з театром та не уявляла майбутнього без нього, але коли я переїхала в Італію та побачила тут людей у вишуканих сукнях, сорочках та футболках мені захотілось теж творити одяг!! І виходило не погано, адже я з дитинства вмію малювати. Пом'ятаю, як мама казала, що мої картини будуть висіти в найкращих будинках Лондону та Парижу... 

Вони не висять, але перетворуються у щось справжнє, а це навіть краще. 

Єгор вирішив не ризикувати та не йти у творчість, адже хвилювався за наше майбутнє життя на протязі двох років. Йому запропонували місце заступника директра і за швидкий час він і сам став цим директором. 

На справді, цей університет весь у цікавинках. Іноді, я заглядаю на пари до учнів і бачу, як вони знімають відбитки пальців чи вчаться заповнювати заяву. 

До речі, з ранку приходив кур'єр та приніс якийсь чорний конверт. Я дуже поспішала, тому залишила його у вітальні та побігла на роботу, а потім забула його прочитати. Треба виправлятись. 

На ньому був напис "Театр болю"... О ні, тільки не це. Повернення до України - це повна лажа. Не хочу. Але ж треба... Усі будуть. 

Там знаходилось дві театральні маски. Як я зрозуміла, за дресскодом ми повинні бути в них. До речі, запрошення у нас одне на двох. Для містера та місіс Бруні, і запрошують нас на відкриття казино. Досить цікаво. 

Останнє, що я дістала, це листи... З нашими таємницями. Ваня відправив їх нам назад. Треба перебороти свій страх та прочитати хоча б свій. Мене охопила паніка, але я швидко вгамувала себе та почала читати. 

" Призвіще, ім'я та побатькові: 

Котифеївська Яна Володимірівна 

Рік народження : 6 квітня 2002 року. 

Вік : 18 років 

Брудна таємниця: 

Я думаю, кожен з вас пам'ятає ту гучну спаву в 2016. Хлопець вбив (як казали по всіх каналах... Але чи правда це?) дівчину під час сварки. Яна бачила, як та дівчинка сама підсковзнулась і впала та ніхто її не бив своїми очами, але свідчити відмовилась... Через неї невинного хлопця було ув'язнено на п'ять років. А ти, Яночка, могла не ламати життя чоловіку... Совість не заважає жити, мила? " 

- Але я не бачила, як це все відбувалось... Я зайшла пізніше. Ні, це все неправда, - моїх сліз було вже не стримати. Я і не збиралась. 

Моє минуле завжди поряд, а іноді й попереду мене, і цього не змінити! Я вже не здатна щось змінювати... 

Аліса 

Вже два роки я проживаю у Польщі. Стала помічником одного актора, маю багато знайомств та грала у фільмах. Моє життя змінилось і стало таким, яким я його уявляла. І ніхто не заважав мені. Я сама встала на ноги, сама змінила своє життя. Польща - це країна праці, куди не приїздять розважатись. І я теж приїхала працювати та стала своїм ідеалом. 

Але... Повернення в Україну я чекаю, тому коли прийшов мій лист була дуже і дуже задоволена. 

Конверт з написом " Театр болю ". Хм, досить іронічно. Також Ванюша прислав мені театральну маску, в якій я повинна прийти на відкриття казино. 

Містер Джонс розбагатів ще більше з минулих часів. А Каріна знову у нього на шиї... Фу. 

- Вааау, мені ще й лист відправили! - Я була здивована. Моя таємниця зараз у мене в руках. Ну що ж, почитаємо. 

" Призвіще, ім'я та побатькові: 

Христова Аліса Валеріївна 

Рік народження : 13 листопада 1994 року 

Вік : 26 років 

Брудна таємниця: 

Коли дівчинці було 11 років вона жила у великому будинку з мамою, татом та братом. Їх життя було чудовим. Про них розмовляли усі, бо вони були найкращою сім'єю в тому маленькому селищі. Мама працювала лікарем, тато заробляв на програмуванні. Діти навчались у школі та вже тоді Аліса знала, що стане знаменитою акторкою. 

Одної ночі її розбудила мама. Весь будинок був у димі. Пожежа. Хлопчика у ліжку не опинилось. Мама сказала їй виходити надвір. Аліска пішла через головну залу, адже так було швидше. Вогнище вже в усю хазяйнувало будинком. У кутку, біля сходинок сидів її маленький братик. Наляканий, увесь в сльозах. Дівчинка почала кликати його до себе, але саме в цей момент, на її очах, одна зі сходинок впала на нього. І все. Нікого вже не врятуєш. Вона вийшла надвір, сіла на траву, але сліз не було. І розпачу також. Вона соромилась та не розуміла цього відчуття... Лише з часом вже зовсім не маленька Аліска зрозуміла, що це за було. І чому це відчуття переслідує її, коли вона робе людям боляче? "