Розділ 10

Тільки-но двері відкрились, я побачив мою дівчинку. Заплакану, зі скотчем на устах. Зі зв'язаними руками та ногами, на підлозі.

- Зараз, дитинко, - я підійшов ближче та почав відклеювати скотч з рук та ніг, здирати його з обличчя.

- Ваня, мені погано... - вимовила вона та втратила свідомість.

- От чорт! - я підняв її на руки та виніс з цього жахливого місця.

Каріна

На, якийсь час в мене все ж таки вийшло заснути. Але прокинулась я не через новий візит до мене цих людей. А через звук вибитих дверей. "Допомога!" перше,  що прийшло мені на думку і я почала кричати (ну, якщо можна назвати криком заліплений скотчем рот з, якого лунають мугикання) і ось, хвилини через три, відчиняються двері. Заходить Ваня.
Він розв'язує мене, і я розумію, що цей жахливий сон закінчився. Стає душно.

- Ваня, мені погано... - останнє, що встигаю сказати я перед тим, як відключитись.

Прокинулась я від холодних бризгів на мене. Я повертаюсь у наш світ та бачу водичку, відразу ж видираю її та п'ю.
Коли відчуваю, що напилась помічаю Ваню, який стоїть та усміхається. Відразу ж кидаюсь йому на плечі.

- Ваня! Я так злякалась там, у тому не зрозумілому місці... - я вже не плакала, а просто обіймала його. Він гладив мене по спині та уважно слухав мою розповідь.

Єдине, досить сильно напружився, коли я розповідала про язик не зрозумілого для мене чоловіка на моїй шиї.

- Ти велика молодець, що не показувала своїх почуттів, - він поцілував мене у чоло.
До нас підійшли ті солдати, що допомагали Вані.

- Іване Дмитровиче, ми змогли взяти лише двох хлопців. Каріно Олександрівно, ви пам'ятаєте ще когось? - запитав у мене один з них.

- Так... До мене приходила, якась дівчина. Але їх облич я не пам'ятаю.

- А можна переговорити з тими покидьками?

- Зараз я їх приведу.

За декілька хвилин я вже бачила обличчя чоловіків, які називали мене " бейба " ще вчора увечері.

- Хто з вас торкався шиї цієї дівчини? - його голос був беззаперечним. Я навіть не могла запротестувати, хоча й хотілось просто поїхати додому.

Тільки-но один з них вимовив "Я", Ваня зарядив йому в обличчя кулаком.

- Ваня! - не витримала я. - Ти що робиш?! - але він не чув мені, а тихо сказав тому хлопцю. - Ніхто не буде так поводитись з майбутньою місіс Джонс.
- Тепер поїхали додому, - звернувся він вже до мене. - Всі дуже чекають на тебе та хвилюються.

Всю дорогу я намагалась вгамувати потік думок. Ваня назвав мене " Майбутньою місіс Джонс ". Що це може означати?
Я була задоволена тим, що нарешті на свободі. І нехай, я провела досить малий проміжок часу там, мені вистачило.
Ми приїхали до Вані. Цей будинок був дуже радий мене бачити. І всі, хто знаходились у ньому, також.

- Ми дуже хвилювались за тебе! - почала Аліна, але її відсторонив Влад. Я відразу ж кинулась йому на шию.

- Сестричко, вибач, що перший раз в житті не вберіг тебе, - пошепки сказав брат.

- Все добре. Головне, зараз я тут.

- Каріно, ходімо приймеш душ, а потім у нас збори. В мене є для вас важлива інформація.

Я пішла за ним. Чомусь, мені здається, що збори будуть якось пов'язані с цією " Місіс Джонс ".

Ми зайшли до його кімнати. Там було затишно. Стіл з документами, велике ліжко, сейф та гітара.

- Ось тобі чистий рушник та моя рубашка. Вона досить довга, тому повинна підійти. І ось ковдра, щоб не було холодно, - він нервував. - Ванна прямо. Чекаємо на тебе у тому ж кабінеті, де зустрічались і раніше.

Вода допомогла зняти з себе той негатив, який ще залишився з викрадення. У Вані було багато різних гелів для душу та пахучих мил. Тепер зрозуміло, чому він так смачно пахне.

Я одягнула його білу сорочку, яка була на два чи, навіть, три розміри більше та почалапала в іншу кімнату.

Там на мене вже чекала вся команда. На моєму минулому місці стояв м'ятний чай. Я закуталась в ковдру, надпила чай та почала слухати Ваню.

- Те, що відбулось вчора, означає, що ці люди здатні на страшні речі. Так, вони не дуже хвилюються, викраденням Каріни хотіли лише налякати нас. Але все це не просто так. І, можливо, вони здатні на щось більше. Тому, зараз усі ми ділимось на пари. Я даю кожній парі самму грошей для виїзда з країни. Ви повинні змінити призвіща, і ніхто не повинен знати куди саме ви їдете. Навіть ми. Ви станете новими людьми. З новим життям.

- Стоп. Тобто, ми більше ніколи не побачимось? - запитала Аліна. Я ж мовчала. Не могла зв'язати й слова. Ще від того шока не відійшла, а тут такі новини...

- Ми повинні взяти квитки плюс-мінус на один час. Далі, офіціальна інформація, що ми поїхали з виступом в інше місто і наш автобус перекинувся.

- А як же... Батьки? - Запитала Яна, нічого
не розуміючи.

- Це необхідно зробити і навіть їм не можна нічого сказати. Вас будуть знати, як зовсім інших людей. Я все влаштую і по поверненню, та і до нашого повернення, ніхто не буде запитувати про нашу схожість на загибших підлітків.

- Ми повернемось сюди? - в мене нарешті прорізався голос.

- Так, повернемось. Через два роки ми зустрінемось у цьому місті. Я вигадаю спосіб запросити вас усіх сюди. Головна задача кожного з вас-це стати заможніми, гарними, зовсім іншими людьми. Сімейними парами.

- Тобто, ти пропонуєш, нам усім втекти зараз? І не виконати наші завдання до кінця? І дійсно сподіваєшься, що це все закінчиться? - почала кричати Аліса.

- А ти сподіваєшься, що якщо ми залишимось тут доживемо до кінця? Та ми збоживоліємо! Ми і так тонемо у цьому багні! - я намагалась стримувати весь гнів.

- Добре. Я згодна. Ви ж все одно не відмовитесь від цієї ідеї, - погодилась вона. - Але потім не кажіть, що я не попереджувала.

- Як будемо ділитись? Я їду з Каріною, це не обговорюється, - тепер усі пазли склались.

Місіс Джонс - це моє нове призвіще, напевно, в Америці чи Англії.

- Я їду з Аліною, - сказав Влад та подивився на дівчину, яка не дуже здивувалась.

- Я з Яною, - у Єгора з нею почали налагоджуватись стосунки.

Аліса. Вона залишилась без пари.

- Не хвилюйтесь, я і так збиралась їхати сама, тому все добре. Чекаю гроші на картку. Па-па, - вона встала та пішла на вихід.