Розділ 7

Додому я повернулась раніше за Влада. Він ще залишився надворі покурити. Коли я почала змивати макіяж, мені надійшло повідомлення. Невідомий номер. 

" Бійся, люба. Адже чудовиська живуть зовсім не під ліжком. І, до речі, плани змінюються. Чекаю вас усіх завтра  на Дніпровській вулиці о 21.00. Па-па, люба " 

Паніка. Перше, що я відчула. Ця людина знає мій номер. Я одна тут. Влад надворі. Страх. Я почала задихатись. Перед очима знову і знову поставали моменти з мого минулого життя. Маленька дівчинка, яка налякана, яка не розуміє де вона, яку зрадили. 

Я до кінця нічого не пам'ятаю. Все було, як у тумані. Сильні руки брата, який переносить мене на ліжко, холодна вода. Далі я відключилась. 

Влад 

Я увійшов у кімнату та побачив Каріну. У неї знову був напад. Я швидко переніс її на ліжко. Дав води, заспокоїв. Вона ще була на рівні підсвідомості. Каріна робить те, що хоче робити. Всі страхи та потаємні моменти розлітаються по кімнаті і стримати це можуть тільки ліки, які вона не приймала вже давно. 

- Ваня... Я і він. Ми. Він мені потрібен і лист я боюся, - не зрозумілий набір слів з, якого найбільше лунало ім'я Вані. 

Через якийсь час сестра заспокоїлась та заснула, а я зателефонував Вані. Вона хоче його бачити. У такі моменти їй потрібні люди поруч. Люди, які можуть надати їй підримку і Ваня один з них. 

- Привіт, вибач, що так пізно, але Каріні погано. В неї панічна атака. Їй потрібен ти. 

- Скоро буду, - сонним голосом промовив він та відключився. 

Я вийшов на балкон та закурив. Треба набрати Аліну. Вона теж зможе допомогти Каріні. Та її підтримка знадобилася б і мені. 

- Аліно, привіт. Спиш? 

- Ні, не спиться. Тобі, я бачу, також, - мені здалось, що вона посміхнулась. 

- Каріні стало погано. Зараз вона спить, але їй потрібна твоя підтримка. І... Мені теж. Я не витримую це все. 

- Оу, ну, якщо ти викличеш таксі я можу приїхати, - загадково відповіла вона. 

- Збирайся. Зараз викличу, і вийду потім зустріну. 

Я переконався, що Каріна міцно спить та вийшов зустрічати Ваню та Аліну. 

Ваня під'їхав першим. 

- Привіт, - ми потиснули один одному руки. 

- Що сталося з Каріною? Ти мене налякав. 

- У неї відбулась панічна атака. Такого давно не було, а сталось напевно тому, що вона чогось злякалась. Але ще не зрозуміло що саме... - я зробив новий затяг. - Йди до неї. Ти їй зараз потрібен. Третій поверх, квартира посередині 

- А ти? 

- Я чекаю Аліну. 

Поки приїхала дівчина я викурив майже всю пачку сигарет. 

- Привіт. Каріна спить? 

- Так, там Ваня. Піднімаємось? 

-Ходімо, - я загасив сигарету та пішов слідом за Аліною. 

Ваня 

Я прокинувся від телефонного звінка. Це був Влад. Можливо, в них щось сталось? 

- Привіт, вибач, що так пізно, але Каріні погано. В неї панічна атака. Їй потрібен ти, - почав відразу хлопець. 

- Скоро буду, - сонним голосом промовив я та відключився. Це єдина відповідь, на яку я був здатен спросоня. 

Швидко зібравшись я рушив до цієї дівчини. Зі зламаною психікою, яка дуже усього боїться та закохалась у мене так само сильно, як і я у неї... Принаймні, я так думаю. 

У салоні моєї машини лунала тихенька музика. На справді, без неї було б навіть краще, адже я дуже хвилювався. Руки нервово стискались на кермі. Поряд проносився холодний, яскравий Київ. 
Мене зустрів Влад. Ми привітались та я попрямував у квартиру. 

В одній з кімнат тьмяно горіло світло. Я тихенько зайшов туди та побачив маленьке сонечко. Вона спала. Я сів на краєчок ліжка. На її обличчі виражалось неподобство. Каріна хвилювалась. Їй щось снилося, і я взяв її за руку, яка стирчала з-під ковдри. 

- Ваня? - запитала вона і хоч я розумів, що це все увісні, все одно відповів. 

- Так... Ваня. 

Влад та Аліна зайшли до нас хвилин через десять. 

- Ми будемо робити каву. Ти з нами? - запитала Аліна. 
- Ні, я ще трохи посиджу. 

О третій годині, коли я вже дрімав сидячи, Каріна почала прокидатись. 

- А ти що тут робиш? - вона підвелась у ліжко та відпустила мою руку. 

- Влад попросив мене приїхати. Ти ж не проти? 

- Ні, звісно ні... 

- Що сталося? В тебе був напад. Через що? - обережно запитав я. 

- Я не дуже хочу про це розмовляти зараз. Причина, через яку це відбувалось і раніше, напевно, у моєму листі. Я дозволяю його переглянути. А зараз я дуже злякалась. Це є в телефоні. Теж можеш переглянути, - вона встала та попрамувала напевно, що до туалету. 

Я ж узяв у руки її телефон. Невідомо від кого повідомлення. Її залякували. А ще, змінились плани і завтра ввечері ми будемо не в ліжку, а серед якихось старих споруд. Окрім листа, там була карта, куди саме нам треба йти. Вона надійшла на десять хвилин пізніше. 

- Ти побудеш у кімнаті? - запитала дівчина, коли повернулась. 

- Так, звісно, - я посміхнувся та уклав її спати. 

Сам дістав лист з написом Каріна та почав читати 

" Прізвище, ім'я та по батькові : 
Намистова Каріна Олександрівна
Рік народження : 2 грудня 2003 року
Вік : 17 років
Брудна таємниця : 
Вона та її братик Влад взагалі з дитячого будинку. Її мама віддала відразу ж, як та народилась. Владу тоді був всього лише рік, і його також віддали разом з нею. Влад завжди її підтримував, любив, оберігав. У 13 років Каріну вдочерили. Заможня жінка. Але вона взагалі не хотіла хлопця, тому їхньому життю поряд один з одним прийшов кінець. 

Пройшло два місяця щасливого життя у цій родині, і дівчину визнали божевільною та її нова мати віддала її до психіатрії. Там її, як здавалось усім, два місяці лікували. 
Але у цей час проти цієї лікарні завели кримінальну справу. Як виявилось, там насильно утримувили дітей з дитячих будинків та напихували їх не зрозумілими ліками. А потім, коли соціальна служба забувала про ці сім'ї ,(як це в нас завжди буває), їх вивозили за кордон. І наша мамаша була директором усього цього. І, тепер наша дівчинка має хоч і не дійсну, але справочку с психіатрії.
Потім, коли її повернули назад, у дитячий будинок, вже і Влада, і Каріну забрала сім'я Намистових, де вони проживають вже чотири роки. Травма у дівчини все ще залишилась і вона постійно бігає до психіатрів та психологів. Тому, її дійсно можна важати божевільною. 
А у мене все. Па-па, любі" 

В голові не влаштовується. Боже мій милий, це дитя пережило стільки горя, зрозуміло, що вона зламалась. І зламалась давно. Але чому вона цього боїться, адже вона взагалі ні в чому не винна? Треба буде запитати, коли вона прокинеться.