Розділ 3

                                                                       
Вже за годину я сиділа та працювала за уроками. В кімнаті було темно. Горіла тільки лампа на моєму столі та телефон Влада на ліжку. Він з кимось переписувався. Я навіть встигла забути про всю ту ситуацію, як мені зателефонував невідомий номер. Я взяла слухавку.

- Каріно, не лякайся це Ваня. Я знайшов,  дещо цікаве у папці. Ви зможете приїхати? - запитав хлопець.

- Так, думаю, це можливо. Адрессу...

- Зараз перешлю. До зустрічі.

Ваня

Як тільки я приїхав додому, відразу ж почав розглядати папку. Крім листа, який ми вже читали там була якась мапа. На ній вулиці Києва, при чому всі вони далеко один від одного. Обійти в один день усі не можливо. І не потрібно. Біля кожної є дата та час. Не знаю, що ми маємо там знайти... Продовження листа? Можливо.

Також там були конверти з нашими іменами. Я прочитав тільки свій, але цього вистачило, щоб зрозуміти, що це все вже навіть не пахне жартом! Там була розповідь про мене. Про моє життя. Про мої таємниці. Про те, чого я боюся найбільше! І в кожному з цих конвертів лежить лист про всю команду... Нехай вже досить пізно, але мені капець як треба зібрати усіх тут. Розповісти про це все Єгору, Алісі і Яні та вирішити, що далі робити. В моєму житті було достотньо багна і я не хочу, щоб про нього дізнались усі.

Каріна

Ми приїхали досить швидко. Як з'ясувалось, Ваня живе у будинку. Він був досить моторошний. Великий, але темний. Ніде не горіло світло. Переважали темні кольори, які повинні відлякувати, але навпаки притягували до себе. Хлопець відчинив відразу.

- Довго ви. Проходьте прямо на другий поверх, - у середині дім виглядав ще самотніше. Але, чомусь, мені це навіть подобалось.

Тут повинно бути холодно та лячно. А мені навпаки тепло і затишно.

Ми увійшли до однієї з кімнат і побачились усю театральну групу. Вони сиділи з обох боків від дошки. На ній були наші фотографії, зелена папка, лист і все, що стосувалось справи. Всі були досить налякані. Я присіла біля Аліни. Влад залишився стояти.

- Вибачте, що зірвав вас усіх у таку пізню годину, але це терміново, - почав Ваня. - Сьогодні я і Аліна вирішили показати новеньким нашу студію, і знайшли зелену папку з погрозами до нас.

Ну ні! Я до останнього сподівалась, що нас зібрали не з цього приводу.

- Так стоп! Що ще за папка? - запитала Аліса. Ну, звісно. Як же це вона не в курсі.

- Там був лист, де чи то дівчина, чи то хлопець казали, що ми обов'язково повинні обійти усі вулиці на мапі, яка там теж була.

- І чому ми повинні це робити? - запитав Єгор.

- А тому, що там був компромат на усіх нас! Листи, де розповідались усі наші таємниці!

- Ти читав їх!? - підскочила Аліна. Я ще не бачила її такою.

- Тільки своє. Цього було достатньо.

- І... Що від нас хоче ця людина? - запитала Яна. Голос у неї тремтів, але вона не подавала виду.

- Ще не розумію... Але думаю, щоб стало зрозуміло хоча б щось треба поїхати завтра за адресою і про все дізнатись.

- Тобто, якщо ми не будемо виконувати його чи її забаганки про всі наші таємниці дізнаються? - перепитала я все ще у шоці.

- Так... Останнє питання, всі приймають у цьому учать? - почулися тихі вигуки  "Так" .

Всі були налякані і не могли відповісти по іншому.

- Одноголосо за.


Я ніяк не могла заснути. Годин у п'ять почула, як Влад встав з ліжка і вийшов на балкон. Я теж встала і пішла за ним. На вулиці ще було темно. Холодний вітер обдував моє обличчя.
- Дай мені, - якийсь час я курила, але не довго.

Влад неохоче дав мені цигарку. Я зробила затяг. Бухикнула.

- Полехшало? - запитав він.

Я почала плакати. Переді мною вставали картинки мого минулого. Мені всього сімнадцять, а я вже пережила те, що у страшному сні не насниться.

" Я озирнулась. На вікнах стояли рішітки. Було відчуття, ніби я не в своєму тілі. Я пригадала все, що зі мною сталось. Мама, уколи, лікарі. Краще не прирікатись. А то вколять ще, якусь гидоту і залишусь тут назавжди... Цікаво, як там Влад? Чи все у нього добре? "

- Ей, мала, ну чого ти? Все буде добре, - заспокоював мене Влад. - Ти через цей лист переживаєш? Що всі дізнаються? Не хвилюйся, - я всхлипувала у його голе та холодне плече. На вулиці вставало сонечко. Починався новий день.



У школі я намагалась думати лише про заняття, але виходило погано. Думки все одно повертались до листів та моєї " таємниці " .

- Каріно, у тебе все добре? - не втрималась від запитання моя найкраща подруга Віка.

- Так, все нормально, - лаконічно відповіла я. Розмовляти не хотілось зовсім.

Вже о 16.00 ми з Владом сиділи у студії та чекали інших. Настрій був жахливий. Не хотілося навіть грати свої ролі.
Двері відчинились і до класу зайшла основна група та ще безліч не відомих людей.

- Всім привіт! - Аліса виглядала досить життєрадісною, хоча... Можливо, це нормально. Адже вона лідер і не повинна давати ні собі, ні іншим слабину. - Це учні, які будуть грати інші ролі у спектаклі. Будемо починати!!

Я опинилася на одному боці куліс з Єгором та Аліною. Ну, якщо не брати до уваги ще велику купу невідомих мені людей.

- А чому їх не було учора на роздачі ролей? - запитала я у Алінки.

- Тому, що ми основна збірна. У неї потряпляють або заплатив гроші, або за гарні знання теорії театру. Правда, не за гроші у нас тільки Яна. А ти що, не знала?

- Це, напевно, дивно, але ні. Не знала. Зрозуміло, що за театр потрібно платити, але я зовсім не думала, що є якась окрема сумма для попадання в  "еліту" .

Я і не помітила, як швидко пройшов час у тетрі. І нехай я дуже втомилась, (а нам ще їхати не зрозуміло куди), я щаслива. Атмосфера театру чудова. Ваня - чудовий актор. Він заряджає, якоюсь своєю енергією і ти отримуєш велике задоволення, ведучи з ним діалог, чи танцюючи неперевершенно романтичний вальс.

- Ну що, ви всі молодці. Завтра зустрічаємось на цей же час. І, Каріно, Ваню. Якщо буде можливість, потанцюйте вальс у вільний час. Виходить не дуже, а часу в нас мало.

- Щось вигадаємо, - відповів Ваня, ловлячи мій погляд.