Розділ 2

                                                                       
- Що за традиція? - Нарешті подала голос я.

- На початку кожного року ми пишемо на папірі думку про кожного з нас. Все анонімно. Потім, на самоті, читаємо, що про нас думають. В кінці року все це повторюється. І ми дивимось, на скільки думка змінилась, -  пояснила Яна.

Написати про свою нову команду забагато я не могла. Знаю ж їх всього 15 хвилин. Але я спробую.
У студії стояла тиша. Усі зосереджено писали. Для них це дійсно важливо.

Коли ми підписали для кого листочки це все перемішали і роздали кожному свої.

- Ну, а тепер, до п'єсси. Ми ставимо " Ромео і Джульєтта " !

- Вау, не погано. Думала, буде щось гірше, - відповіла Аліна.

- Тепер, ролі. Думаю, Ромео гарно зіграє Ваня. До того ж, він давно не грав головні. А Джульєтта... Каріна? Подивимось, на що ти здатна. Але тільки спробуй підвести! Будеш до кінця кар'єри тут дерево грати.

- Вау, дякую. Я не підведу! - це була честь для мене, відразу грати таку велику роль.

Я повернулась у бік Вані, який без прихованої зацікавленості розглядав мене.

- Так, мені теж подобається ця ідея, - з посмішкою відповів він.
- Це дуже добре. Няню Джульєтти зіграє Яна. Священника, який допоміг Джульєтті Єгор, а Аліна і Влад... Будуть батьками. Всі інші ролі отримають "артисти на запас". І,  навіть, якщо вас щось не влаштовує, я нічого змінювати не буду.

- Та все добре. Але, чому головна роль не в мене? - запитав Єгор. Хм, а він що, грав їх раніше? Ніколи б не подумала.

- Тому, що я так сказала! - крикнула Аліса так, що всі позакривали ротяки. Ого. А здалась милою дівчинкою. Якась дуже нервова. - Час зустрічі на завтра відправлю смс.

Вона пішла на вихід , а за нею Єгор та Яна.

- Ей, ти йдеш? - Запитав Влад вже біля дверей.
- Так, зараз, - я вже хотіла встати, як мою руку затримав Ваня. По тілу пройшли мурашки. Його рука була занадто холодною.

- Може залишишся не на довго?  
Проведемо тобі екскурсію по нашій студії, - запропонувала Аліна.

- Можна, -мені просто потрібно налагоджувати з усіма відносини. - Влад!
Я залишаюсь. А ти?

- Я теж.

Двері зачинились. Ми залишились тут вчетверо.

- І так, думаю, почнемо з гримерки. Важаю, це найцікавіше. Хоча, кому як. Ось Ванька, наприклад, обожнює сцену і все, що знаходиться на ній, - розповідала Аліна, поки ми йшли до гримерки.

- Аліно, весь наш світ це сцена, де грають актори, - загадково відповів Ваня.

Вона відчинила двері у міні підвал. Місця там було дуже мало, але при цьому затишно. Більшу частину кімнати займали невеличкі, квадратні ящечки сірого кольору. Вони були підписані, але я знайшла імена тільки основних артистів. Де ж перевдягаються інші актори? Треба буде потім запитати у Аліси.

Мою увагу привернула папка зеленого кольору, яка стирчала між ящичками з одягом.

- Вань, а це так і повинно тут стояти? Чи, що це? - запитав Влад.
- Не знаю. Можливо, хтось забув, - хлопець забрав папку.

Всередині було багато папірців з текстом. Ваня почав читати перший.

" Доброго дня учні цього закладу. Ви розумні, ви морально сильні, якщо здатні кожного разу одягати маску нової ролі, але чи зможете ви впоратися з тими завданнями, які для вас підготував я? Ви мене не знаєте, але я не дозволю забути про себе ні на секунду... Гра почалась "

О, Господи. Що це все взагалі таке? Всі стояли і не розуміли, що це означає. Не вдалий жарт?

- Там є ще щось? - як змогла, видавила я з себе запитання.

- Так, - Ваня показав, якусь мапу. - Напевно, нам потрібно приїхати на те місто, яке там вказане.

- А можливо це просто чийсь жарт і на тому місці буде якийсь прикол? - Запитала Аліна.

- Таке теж може бути...

- То, поїдемо перевіремо? - знову відгукнулась Аліна.

- Ні, не можемо. Спочатку потрібно усіх попередити. Не можна поїхати туди без усієї команди.

- Так, Каріна права. Тому зараз по домам, - підтримав мене Ваня. - папку я заберу з собою. Можливо знайду ще щось цікаве.

***

Ми вийшли на двір, де в лице відразу дунув вітер. Природа, ніби, передавала мої емоції зараз. На душі було холодно та пасмурно, але при цьому бушував вітер тривог. Все дуже не зрозуміло, а невідомість лякає.

Можливо, ми занадто паримось через цей лист, але люди завжди багато думають. Про все. Про свої клопоти та справи і іноді навіть не помічають, чим живуть їх близькі люди.

Вдома коївся, якийсь капець. Десь у кімнаті батьків було чутно голос мами.

- Ей, що тут відбувається? - запитала я, відсовуючи зі столику велику гору маминої косметики.
- Ой, доню, ви вже тут? Ми знову летимо з країни. Справи. Вже через дві години виліт, а в нас нічогісінько не готово!

- Ми знову самі? - засмучено запитала я, а Влад легенько вдарив мене у бік.

- Так доню. Вибачай, - відповіла мама та полетіла збиратись.

- Так навіть краще. Ніхто не буде заважати розбиратись з тим листом. Да і взагалі з акторським.

Влад завжди був не так прив'язаний до батьків. Я їх любила більше. Його ж цікавила свобода, театр та дівки.