Розділ 1

Привіт! Я розумію, що зараз би ти хотів почати знайомитись з цікавою історією, але прошу хвилинку уваги. Ця книга значить для мене дуже багато. Щоб зараз ви усі читали це, я зробила дуже багато. Тому,спробуйте не критикувати її та просто поринути у світ таємниць та

ЧАСТИНА 1 Театр

Сьогодні 2 вересня. І саме сьогодні почнеться моя нова історія. В новій театральній студії. Театр та акторська майстерність - це те, що я обожнюю більше усього на світі!! Два роки я ходила в мою улюблену маленьку, стареньку школу разом з братом. Там дійсно гарно викладали. Але її закрили. І тепер нам довелося йти у нову.

- Хвилюєшся? - запитав Влад.

- Трохи…Думаю, все буде добре. На головну роль з самого початку я не розраховую, але  сподіваюсь, буде щось дійсно варте моєї уваги, - він обійняв мене і ми вийшли з нашої гарної, в світлих тонах квартири.
Брат в мене дуже весела та мила людина. Він доросліше за мене всього на рік. В нас чудові відносини.  А ще, він дуже гарний, і в нього дуже багато дівчат, які просто вішаються на нього. Але дівчини в нього немає. Кожна мадама, яка з’являється в нашому будинку, повинна пройти етап відбіру у мене. І я взагалі не розумію, що в нього за смак на дівчат! Жодна з них мені не сподобалась. Одна їхня частина, має славу дуже глибоких відносин з іншими хлопцями школи. Друга ж частина… Її не має. Вони всі однакові. І, напевно, сваримось ми тільки через це.

До школи ми дістались швидко. Вона була дуже гарною. Панорамні вікна додавали їй ще більшого багатства, а колір в нього… Ніжно-блакитний заманював до себе і благав зайти та зіграти хоч одну маленьку роль. Або, переглянути хоча б найменшу виставу.

Ми увійшли до головної зали. Гіганська люстра, що висіла наді мною - вражала. Навпроти мене був ресепшн, а поряд з ним, коло білосніжних диванів.Все, як у казці!

- Ну, і куди нам? - Я дійсно зовсім не розуміла, як тут можна знайти хоча б якийсь кабінет.

- Зараз запитаємо у когось. Ось, у тієї милої дівчини є бейджик. Думаю, вона тут працює.

- Добрий день! - Задзеленчав привітний голос дами, як тільки ми до неї підійшли.

- Добрий, нам потрібен 145 кабінет. Допоможете?

- Прямо, а потім поверніть праворуч. Знайдете.

- Дуже дякую! - Відповіла я та полетіла за братом, у сторону сотні тисяч кабінетів.

Двері у нашу студію були дивні. Ніби, вони всі однакові, але все одно, якісь різні. Або, мені здалося. Я занадто хвилююсь з приводу цього всього.

Ми зайшли у кімнату, де дуже тьмяно горіло світло. У центрі стояло 7 стільців, два, з яких займали дівчата. Я сіла поряд з тою, яка старанно, щось виписувала у телефоні. Дівчина була одягнена в червоне худі та кожані штани. Миленько. Також, від неї пахло цілеспрямованістю. Парфуми нагадували троянду. Колючу квітку зовні, але дуже гарну всередині.
- Привіт! Я Аліна, - вона простягнула мені свою руку з чорним манікюрчиком .

Друга ж не звертала на мене ніякої уваги. Вона зосереджено, щось читала. Напевно, сценарій.

- Я Каріна. А тебе як звуть? - Звернулась я до іншої.

- Мене? Аліса. Вибач, зачиталась. До речі, це наш сценарій. Але про нього я розповім пізніше. Коли всі зберуться.

Влад сидів тихо. Його цікавив театр, почуття героїв, а не дві не зрозумілі дівчини. Я ж зовсім інша. Мені важливо, що б мене поважали та що б думка про мене склалась гарна.

- Мені це набридло! Де Ваня та Єгор? Де Яна? А ти хто? Чому ви всі такі не цікаві! - Я була у не зрозумілому шоці з такої швидкої зміни настрою. Сиділа собі, нікого не чіпала, і тут на тобі.

- Не кіпішуй, зайка. Я - Влад. Її брат, - охх, він у своєму репертуарі! Вже й тут намагається когось собі знайти.

- Ой, та все з тобою і так зрозуміло. Ти не з говірких.

Нашу розмову перервало світло, яке лилось зі сторони дверей. Напевно, прийшли ті, про кого казала Аліна.

- Нарешті! Давайте скоріше. В нас двоє новеньких, - вигукнула Аліса.

Коли всі троє людей підійшли ближче я змогла їх роздивитись. Першим мою увагу привернув… Єгор? Це що, дійсно він?

- А ти що тут робиш? - З посмішкою на устах запитала я.

- Вау, Каріно, то це ти одна з новеньких? Радий бачити, - він обійняв мене.

Справа в тому, що ми з Єгором знайомі вже дуже давно. Він чудовий хлопець, але аж ніяк мені не подобається. Хоча, в мої 17 в мене вже було їх два. У наші часи діти ростуть швидше.

- Ви знайомі? - З неприхованою цікавістю запитала Аліна.

- Так, - лаконічно відповіла я.

Наступним мою увагу привернув хлопець, який сів поряд зі мною. Від нього смачно пахло грошами, статками. Одеколон, ніби гукав до себе, хоча було відчуття, що він вилив на себе пів його пляшки. Але мені це подобалось. Він був вдягнений у джинси та тепле, чорне худі фірми версачі. Дорого. Дуже дорого.

Також була, якась дівчинка. Вдягнена дуже просто, але все одно мило.

- Ну що? Аліско, хто це? Розповідай, - вальяжно вимовив хлопець біля мене.

- Це Каріна і Влад. Вони брат і сестра. Влад на рік доросліше. Біля тебе, Каріно, сидить Ваня. Ну, а я Аліса.

- Ага, наша супер - пупер головна, - зі сміхом перебив її Єгор.

- Саме так. Біля мене Аліна, а ось та дівчина Яна. Це всі.

- Так, все, досить говорити, - зупинив нас усіх Ваня. Його голос був, ніби оксамитовий та дуже мужній. - Я сподіваюсь, ви не забули про нашу традицію?