«Темні сторони людської психіки рідко кричать. Вони не мають потреби в різкості, їм достатньо часу. Вони рухаються повільно, в’язко, майже ніжно, подібно до рук, які ніби прагнуть погладити, але врешті стискають. Їхня сила не в імпульсі, а в терплячості; не в хаосі, а в послідовності. Саме тому ми так довго відмовляємося визнавати їх за справжню загрозу.
Фройд вважав, що людина приписує іншому те, чого не витримує в собі. Юнг пішов далі й застеріг: ваша тінь не зникає, її неможливо позбутися, вона лише змінює форму. Вона йде поруч, адаптується, навчається говорити іншою мовою, і найстрашніший момент настає не тоді, коли ми бачимо своє зло, а тоді, коли впізнаємо його не в собі, а в чужому обличчі.
Ми любимо думати, що нас лякає жорстокість, фанатизм, безумство. Насправді ж нас лякає схожість. Лякає легкість, з якою внутрішні імпульси знаходять зовнішні виправдання, у легендах, у вірі, в історіях про «інших». Бо назвати зло зовнішнім означає зняти з себе тягар.
Все, що ви побачите в мені, належить вам. І якщо в якийсь момент ви відчуєте дискомфорт, не відвертайтеся. Саме там, у цій точці напруги, починається правда.»