Чорний Екран

                                                         12. Чорний Екран

Він, поцілувавши мене, підняв на руки?
Чи це я вискочила на нього, як шалена амазонка?
Що було в тій склянці?
Так багато питань і так мало відповідей.
Але ми в його спальні, і мені не подобається, як далеко це вже зайшло.

— Ти хочеш спати чи потріщати? — лагідно запитав Еміль.
В моїй голові вирує так багато запитань, що важко визначитись, з якого почати.

Мені хочеться вірити, що цього разу в нього серйозні наміри, але я не можу бути в цьому впевненою.

Ми кілька годин говорили про абсолютно абстрактні теми.
В якийсь момент Еміль зробив паузу — і він таки заснув.
Тієї ночі я не спала зовсім.

Моя совість була такою заплямованою, що її могли б показувати як приклад в рекламі пральних засобів.

Як мені тепер дивитись в очі Себастіану? Найголовніше — як йому про це розказати? Його не буде вдома ще принаймні тиждень через робоче відрядження.

Мені погано, не можу більше лежати, тому йду в вітальню і деякий час просто дивлюсь на ялинку, яка стоїть в кутку.

Тільки в холостяка ялинка може стояти до середини третього місяця зими… або ж він просто багато працює.

Мені хочеться втекти, але я навіть не знаю номеру вулиці, на якій зараз знаходжусь, я сама себе поставила в таке становище, і виправдань мені нема.

Не знаю, як довго я так просиділа, але світанок був вже близько, тож я пішла в ліжко, не хочу, щоб Еміль бачив, що я не спала.

Прокинувшись, він запитав про мої плани на сьогодні.
Я щиро відповіла, що маю відпочити, адже завтра на роботу, а післязавтра взагалі в офіс, бо це ж День Валентина, а офіс-менеджер завжди так старається створити атмосферу свята, тож хочу йому зробити комплімент особисто.

— Спишемось тоді, — каже Еміль і протягує мені склянку свого фірмового протеїнового хелсі-смузі.
Чікен-рол в холодильнику так і залишився недоторканим ще від вчора.

Зайшовши в свою невелику квартиру, я відчула таку хвилю сорому, що навіть коту в очі не змогла дивитись.

Сьогодні я буду максимально продуктивна, щоб не було часу на самоаналіз, бо мій внутрішній критик і так вийшов з-під контролю.