Втеча

Думаю, що потрібно почати з якоїсь цікавої фрази, чи з вступу, но чесно мені не охота. Та більшого,  я скажу так. Я сам не знаю про що буде ця книга, вона буде про все і про нічого водночас.  Я не буду придумувати якийсь сюжет. Скоріше за все тут буде мій  шлях, моє життя, но не факт. Може і буде щось видумане, но не настільки як би я хотів думати.

Мабуть це і є короткий  вступ, хоча хто я такий щоби про це думати, я звичайна людина яка проживає таке саме скучне життя як і більшість нас. Но хочу сказати, що наше  життя не настільки скучне як ви можете подумати, просто ми не звертаємо уваги, ми настільки привикли ховатися в соцмережах, що не замічаємо навколо себе нічого. Ви думаєте я інший? Та ні я такий самий  як і ви. Тільки мабуть я задротще той. Я вічно сиджу в телефоні, навіть тоді коли цього не потрібно. Не повірите, навіть тоді коли потрібно іти і щось робити, не сидіти в телефоні, а діяти. Точно. Цю главу я присвячу телефону, і тому як соціальна мережа краде у нас час. О ні, ні я не буду читати вам лекцій, про то як шкідливо сидіти в  телефоні, що ти нічого не доб’єшся якщо будеш багато проводити час за ноутом. Воно мені не потрібно, якщо ви підліток, то у вас на цю роль є батьки, якщо доросла людина, то ваша  совість( якщо вона взагалі є)) Пардон за мою грубість. Но тут я хочу вам розказати про свій досвід з телефоном. А скоріше за все то як я  потратив кучу часу на Тік Ток, Instagram  і звичайна річ Вк( ВКонтакте) Хто родом з України, москаликів той мене зрозуміє. Так ось…

Почалося усе в доброму 2011-2012 році, я чесно не пам’ятаю. Почалося це усе з рольових ігор. Ні, не ігри 18+ а текстові ігри, ти брав собі персонажа з фільму, з аніме, чи книги і грав його роль, описуючи кожну його дію. Зараз це походу називається вірт.  Так ось, скажу що ця фігня дуже сильно затягує, затягує так, що ти забуваєш хто ти. Говорю на  своєму досвіді, Так як я прожив це, до 2021 року. А сидіння в Тік Ток, досі в ньому залипаю, грішу такою справою. Вийти з цього стану, складно.

Тоді виникає питання, чому діти, підлітки там сидять? По своєму досвіду можу сказати, 85% сидить там, тому що хоче втікнути від реальності, 15% сидять бо не знають як вбити свій вільний час. 5% Ну не знаю. Цих 5 % дивні для мене. Може вони просто заходять на пару хвилин і виходять. ( Показники можуть бути не точними, це я привів для прикладу)

Вернемося до 85% ( не забуваємо що це є приклад. І шукати зараз в інтернеті скільки людей зависають цілодобово в телефонах не хочу, думаю там буде усі 100%). Зараз розкажу на своєму прикладу. Я завжди хотів бути в центрі уваги, не те що би у мене усе було дуже погано, хоча так було. В школі у мене майже не було друзів, усі гнобили мене, через те що я з бідної сім’ї, дома також не було усе радісно. Можливо я готовий буду описати це усе, но не в цій главі. Тут я описую віртуальне життя, як я хотів замінити реальне життя на віртуальне, і якими боком для мене це вийшло. Як я уже писав вище, у мене не було друзів в школі, я завжди мріяв про те щоби бути душа компанії , щоби на мене звертали увагу і чесно кажучи, я думав, що в віртуальному житі буде усе чудово. Ох святі ананаси, як  би ви знали як я помилився. У мене там були чудові знайомі яких я ніколи не бачив. Деякі  з них я тримаю контакт і досі, хоча дуже рідко. Но, сказати що це були найкращі мої роки? Можливо в той момент  і були, но зараз, зараз я розумію що втратив час. Втратив дуже багато часу. Сказати що я жалію? Так якась частина мене жаліє. Тоді мені це помагало втекти від того кого я не хотів примати. Тоді я розумів, що я надіваю маску іншого персонажа, я це не я. Но дуже часто було питання, а хто я? Хто я насправді такий? Для чого я прийшов у цей гробаний світ? Що я маю такого зробити. Для чого мене народили і залишили? За що я повинен так страждати. Усі ці питання, я ховав у собі дуже глибоко, не дав їм вийти. І з дня в день я ховався в іграх. І якщо ви думаєте, що це вас обмине, то ні. Не вийде. Рано чи пізно  реальність вас наздожене і тоді півень в сраку клюне дуже сильно.

Вернемося в рольові ігри. Коли мені купили смартфон, ах, там були ВКонтакте, я замість того щоби сидіти і вчитися, як усі учні, як думаєте що я робив? Вірно. Я СИДІВ В ТЕЛЕФОНІ І СТРОЧИВ ТЕКСТИ НА 15 СТОРІНОК! О так, моя фантазія була на рівні автора фанфіків. Я міг спокійно писати різні тексти, хоча скажу чесно, мені тільки дай волю, я таке напишу, що стій і падай. пам’ятаю, мене відправили в табір, і як думаєте, що я там робив? Вірно. Залипав в телефоні, замість того щоби спілкуватися з людьми, я залипав в телефоні, ну не тільки в телефоні, а і книзі. Хоча читати я не любив. Страшно не любив( Зараз люблю) Можете мене судити строго і сказати що у мене були психологічні проблеми, може і вони досі є. Не знаю, но за ті часи я з вами спорити не буду. Мені потрібно було втекти від реальності, а перш за все від самого себе. Я себе не любив, а саме найбільше я себе боявся, я думав що я монстр, не знаю звідки у мене це взялося в голові, но були думки що я монстер. Мені завжди подобався інший світ, ще з раннього дитинства, придумувати собі видуманих друзів, це було моє хобі, но виникає тоді інше питання, а чи були вони видумані. Так і  віртуальному житті. Вони вроді би і є, а вроді би їх немає. І ти як був один, так і лишився один. Віртуальне життя, це лише ілюзія. Не більше, не менше.  

Зараз я розкажу якими боком мені вилізло те що я декілька років потратив на ось цю фігню під назвою віртуальне життя.

1. Я не вмію комунікувати з людьми.

2. Я не вмію описувати свої думки. Та ба  я не навчився нормально думати. Усе що я вмію це описати дії( І то уже забув)

3. Усе складніше і складніше комунікувати з цим світом.

4. Відчуття втрати часу: Ти губиш дні, години.

5. Моментами буває що ти губишся і не знаєш як вчинити, думаєш як би твій герой вчинив.

6. Тобі тяжко знаходитися в реальному світі.

7. І саме головне, ти губиш самого себе.

Ви можете мені казати що завгодно, но це є мій досвід, який я прожив.  Можливо у вас зовсім інакше ніж було у мене. І якщо це правда, що у вас зовсім інакше як у мене, то я щиро радий за вас.