Глава 1

Емма сіла посеред кімнати й застигла: вона знову побачила майбутнє. Як же хочеться позбутися цього дару…
Її пальці вчепилися в підлогу, ніби вона могла втриматися за реальність, яка розсипалася перед очима. Дівчину трясло. Видіння накочувалося хвилями — уривками, спалахами, криками.
Небо було темним і важким, ніби дим уже став його частиною. Потім — вогонь. Місто, знайоме до болю, горіло, і полум’я пожирало дахи, вулиці, спогади.
Люди бігли. Падали. Зникали в диму. А серед них — чужі воїни з символом Лісовена.
Емма побачила себе.
Стояла серед руїн. Руки в крові. Чужій. І своїй водночас. Погляд — холодний, незнайомий.
— Ні… — видихнула вона, заплющуючи очі. — Це не я…

А потім — тиша. Після всього. Після війни, яка ще не сталася. І прапор Лісовена, що підіймався над зруйнованим містом.
Емма різко повернулася в реальність.
Кімната була тихою. Цілою.
Але страх залишився.
Вона обхопила себе руками.
— Якщо це майбутнє… я або зупиню його… або стану його причиною.

Двері відчинилися. У кімнату швидко зайшла сестра й одразу підбігла до неї, обійнявши.
— Що знову?
Емма притиснулася до неї сильніше.
— Так… і це страшно. Я не хочу цього. Це не дар, а прокляття.
Ада не відпускала її.
— Якщо король дізнається, тебе стратять. Він оголосив людей із даром проклятими.
— Добре, що ми живемо далеко від столиці… — тихо сказала Емма. — Але сусіди можуть повідомити владу. Ніхто не має знати.
Ада трохи відсторонилася, дивлячись їй у вічі.
— Еммо, тобі треба в гірське королівство. Там тебе ніхто не знайде.
Емма гірко всміхнулася.
— Адо… як я поясню батькам свій переїзд?

Сестра замовкла на мить.
— Скажемо, що ти їдеш навчатися. Або працювати. Там є школи, монастирі, цілителі… це не викличе підозри.
— Брехати їм?
— Захищати себе, — твердо відповіла Ада. — І їх теж.
Емма опустила погляд у підлогу.
— А якщо я не встигну втекти? Якщо це вже почалося?
— Тоді краще бути там, де в тебе є шанс вижити, — тихо сказала Ада.
Вона взяла Емму за руки.
— Іншого виходу немає.

Емма мовчала довго. А потім прошепотіла:
— Добре. Я поїду.
Пауза.
— Але мені здається… що я везу війну з собою.