Розділ 4: Заборонена правда

Ніч знову опустилась на лісовий будинок.

Тиха. Важка.

Усі вже розійшлися по кімнатах.
Ксав’є і Селена спали разом, спокійно, ніби нічого не відбулося.

Ліліт глибоко вдихнула, відчуваючи, як серце калатає в грудях.
— Ми маємо дізнатися правду, — прошепотіла вона до Ардена, Теіли та Даімана.

Вони кивнули, розуміючи один одного без слів.
Бібліотека в будинку батьків Теіли була прихованою — тихий секрет старих стін, що зберігав знання про все, про що ніхто не говорив.

Коли нова пара нарешті заснула, вони обережно піднялися сходами і знайшли потаємний механізм — книга, що відкривала доступ до вузького коридору за книжковими полицями.

— Тихо, — шепнула Теіла, — світло кулона допоможе нам відчути магію у цих книгах.

Ліліт кивнула. Кулон на шиї тремтів, ледь відчутно реагуючи на присутність темної сили Селени.
Арден запалив свічку, і їхні тіні повільно рухалися між стелажами, наповненими старими томами та сувоями.

— Нам потрібно знайти все, що може сказати про Клан Морвен, — сказала Ліліт. — Хто вони. Що їм потрібно. І чому вона тут.

Даіман витягнув перший товстий фоліант, приклав свій погляд до написаного й відчув легкий холодок.
— Тут згадуються вампіри… не як інші. Хтось, хто може впливати на силу інших через кров.

— Саме це, — тихо сказала Ліліт, — як Селена.

Теіла швидко горнула пальці до сторінки з примітками: стародавні закляття, позначки, що рідко зустрічаються у відкритих книгах.
— Ми майже готові, — сказала вона, — але знадобиться Вільгельм. Він дасть нам більше ясності.

— Тоді робимо, — кивнула Ліліт, і вони стали у коло, як колись.
Даіман і Арден обережно торкнулися її рук, Теіла завершила форму кола.

— Вільгельме… — прошепотіла Ліліт.
— Ми потребуємо відповіді.

Спочатку нічого. Потім повітря стало важким, холоднішим, і голос пролунав у їхніх головах.
— Ви знову шукаєте те, що краще залишити забутим…

Теіла здригнулася:
— Вільгельм…

— Я відчуваю причину вашого страху, — продовжив голос. — І цього разу ви не помиляєтеся.

Ліліт стиснула руку Ардена.
— Хто вона?

Пауза. Наче навіть він не хотів відповідати.
— Існував ще один клан, — почав Вільгельм. — Давніший за більшість тих, про кого ви знаєте.
— Клан Морвен.

Світло кулона на шиї Ліліт трохи спалахнуло.
— Їхня сила… — тихо промовила вона.
— Вони могли забирати силу інших істот через кров, — підтвердив Вільгельм. — Повільно. Обережно. Непомітно.

— Як вона, — додав Арден, і всі кивнули, розуміючи небезпеку.

— Ваша мати, — продовжив Вільгельм, — королева провідників, зібрала тих, хто залишився… і стерла їх до останнього.
— І лише одна вижила… — прошепотіла Теіла.
— Тепер вона повернулась, — підтвердив голос. — І їй потрібно відновити свій клан… забравши вашу силу.

Кулон Ліліт різко спалахнув.
Вони всі відчули холодну рішучість, що спалахує між ними.

— Ми зупинимо її, — тихо сказала Теіла.
— Ми маємо, — додав Даіман.
— І будемо готові, — впевнено промовив Арден.

Ліліт заплющила очі. У голові промайнуло одне ім’я:
— Селена.

Тиша повернулась, але тепер вона була напруженою, готовою до боротьби.

***

Тиша після зникнення голосу Вільгельма була іншою.

Не порожньою.
Важкою.

— Провідники… — тихо повторила Теіла, ніби пробуючи це слово на смак.

Ліліт опустила погляд на свій кулон.

— Якщо вона з клану Морвен… то все, що відбувається — не випадково.

— Вона вже почала, — додав Даіман. — І зробила це розумно. Через Ксав’є.

Арден провів рукою по волоссю.

— Чудово. Значить, ми мінус один.

— Він не “мінус один”, — різко сказала Ліліт.

— Він під її впливом, — спокійніше уточнив Даіман.

Теіла стиснула пальці.

— Ми не можемо розраховувати на нього. Не зараз.

Це прозвучало як вирок.

— Значить… — Арден видихнув. — Нас четверо.

Ліліт кивнула.
І це “четверо” раптом стало дуже відчутним.

Ніби весь світ звузився до цього кола.

— Ми йдемо проти неї, — тихо сказала Теіла. — І робимо це так, щоб вона не зрозуміла.

— Вона розумна, — додав Даіман. — І обережна. Прямо ми її не візьмемо.

— Тоді непрямо, — відповіла Ліліт.
Її голос став холоднішим.

З-за вікна долинув сміх.

— Новий рік… — тихо сказала Теіла.

— Ідеальний час для катастрофи, — буркнув Арден.

Ліліт підняла погляд.

— У нас є одна перевага.

— Яка? — запитав Даіман.

— Вона думає, що ми нічого не знаємо.

Коротка пауза.

— Тоді використаємо це, — сказала Теіла.

— Як?

Ліліт повільно усміхнулась.

— Через дрібниці.

Вона взяла келих.
Кулон ледь засвітився.

— Ми не можемо атакувати її напряму. Але можемо… вибити з рівноваги.

— Зілля, — одразу сказав Даіман.

— Так. І не трохи.

Вони всі подивились на неї.

— Більше, ніж потрібно, — спокійно продовжила Ліліт. — Настільки, щоб вона не змогла контролювати себе.

— Це вже не просто “дрібниця”, — тихо сказав Арден.

— Саме тому це спрацює, — відповіла вона.

Теіла повільно кивнула.

— Вона втратить контроль…

— І покаже себе, — завершив Даіман.

— А головне, — додала Ліліт, — це дасть нам причину.

Арден підняв брову.
— Причину для чого?

Ліліт подивилась у бік двору, де стояв Ксав’є поруч із Селеною.

— Посваритися з ним.

Тиша.

— Серйозно?.. — видихнув Арден.

— Так, — сказала Теіла вже твердо. — Якщо він під її впливом — він небезпечний.

— А якщо ні? — тихо запитав він.

— Тоді він просто нас зненавидить, — спокійно відповіла Ліліт.

І додала тихіше:
— Але залишиться живий.

Це було жорстко.
Але правильно.