Розділ 16: Тіньовий договір

Після зустрічі в лісі Теіла не могла викинути з голови думки про загадкових хлопців. Її переслідувало відчуття, що вони щось приховують. Вночі, коли вона нарешті заснула, її розум захопило видіння: вона бачила темний ліс, сріблястий місяць у небі та постать у капюшоні, яка стояла серед перевертнів. Їхні очі палали червоним вогнем, а навколо лунав глухий голос:

"Договір не можна порушити. Кров за кров, сила за силу."

Теіла прокинулася в холодному поту. Це було лише сновидіння… чи щось більше? Вона знала, що такі сни не бувають випадковими.

Наступного дня в університеті з’явився новий студент – Елайджа Вентер. Він одразу привернув увагу, бо мав якусь особливу ауру. Його рухи були плавними, а погляд – занадто проникливим. Коли він проходив повз Теілу, вона відчула знайомий запах – ледь вловиму суміш дикої природи та нічного вітру.

"Він один із них…" – промайнуло в її думках.

Але що він тут робить? Як він потрапив в університет? І чи може це бути пов’язано з тими хлопцями в лісі?

Щоб отримати відповіді, вона вирішила діяти обережно. Спочатку потрібно дізнатися більше про договір, про який говорилося в її сні. А для цього – знайти того, хто міг би знати більше…

Теіла вирішила повернутися до бібліотеки, щоб глибше дослідити можливі способи впливу на перевертнів. Після кількох годин перегляду старих книг вона натрапила на одну із заборонених сторінок, приховану між зотлілих аркушів.

"Еліксир покори"— так називалося зілля, здатне тимчасово підкорити свідомість перевертня, якщо підмішати його в їжу або напій. Ефект тривав лише кілька годин, а потім жертва втрачала всі спогади про подію.

Теіла зупинилася, вдивляючись у текст. Це було саме те, що їм потрібно.

Вона одразу ж відправилася до кімнати, де вже чекали Даміан і Арден.

— Я знайшла спосіб, — почала вона, кидаючи перед ними книгу. — Якщо ми підмішаємо це зілля, ми зможемо змусити їх говорити.

Арден скептично підняв брову:

— І ти впевнена, що це спрацює?

— Нам потрібно хоча б спробувати, — відповів Даміан. — Якщо це допоможе дізнатися, чого вони хочуть, це наш шанс.

— Добре, — погодився Арден. — Але як ми підмішаємо це їм?

Теіла задумалась. Вони мали знайти спосіб, щоб перевертні самі прийняли їжу, а це означало, що потрібно придумати план.

Елайджа був одним із перевертнів, які навчалися в університеті. Він зазвичай тримався осторонь вампірів, але Теіла знала, що якщо вони знайдуть правильний підхід, то зможуть його розговорити.

Наступного дня, під час ланчу, вони з Даміаном та Арденом, поводячись якнайприродніше, сіли ближче до нього.

— Привіт, Елайджа, — почала Теіла, усміхаючись. — Ми тут подумали… Чому б тобі не скласти нам компанію?

Хлопець підняв на них насторожений погляд, але, зваживши ситуацію, лише знизав плечима.

— Гаразд, чому б і ні.

Вони непомітно підсунули йому їжу, пересипану гострим перцем. Спочатку він їв спокійно, але вже за хвилину його очі широко розплющилися, і він закашлявся.

— Що це за… — він зупинився, ковтаючи повітря. — Вода!

— О, ось, бери, — Теіла подала йому пляшку, яку заздалегідь приготувала.

Елайджа без роздумів відкоркував її та зробив кілька великих ковтків. Через хвилину його погляд змінився — він став розсіяним, а вираз обличчя трохи розслабленим.

Теіла обмінялася поглядами з хлопцями.

— Елайджа, — м’яко промовила вона, — чому перевертні біля університету?

Хлопець моргнув, його тіло напружилося, ніби він боровся з відповіддю, але потім розслабився.

— Ми шукаємо… — він зупинився, ніби вслухаючись у власні думки. — Ключ.

Теіла відчула, як усередині все похололо.

— Який ключ?

Елайджа здавалося, намагався опиратися, але дія зілля змушувала його говорити.

— Ключ до…— він різко зупинився, і його очі знову сфокусувалися. Він стрепенувся, мов вирвався з трансу.

— Що ви мені дали?! — його голос був злісний.

Вони не встигли відповісти, бо він рвучко підвівся і, різко розвернувшись, швидко пішов.

Теіла зустрілася поглядом із Даміаном і Арденом.

— Ми дізналися не так багато, але слово «ключ» — це вже зачіпка, — прошепотів Даміан.

— Питання в тому, який ключ вони шукають, — додав Арден. — І до чого тут ми?

Теіла мовчки дивилася на місце, де щойно сидів Елайджа. Її серце калатало, а в голові знову лунав шепіт тіней:

"Ключ до твого минулого…"

Вона стиснула кулаки. Це не могло бути збігом. Перевертні не просто так з’явилися біля університету — вони шукали щось важливе. І, судячи з усього, це було пов’язано з нею.

— Ти бліда, — тихо сказав Даміан, нахиляючись ближче. — Що сталося?

Теіла ковтнула клубок у горлі й прошепотіла:

— Тіні говорили мені про ключ. Вони казали, що він пов’язаний з моїм минулим.

Даміан і Арден насторожено переглянулися.

— Тобто перевертні шукають його не просто так, — прошепотів Арден. — Але чому він важливий для них?

Теіла глибоко вдихнула.

— Не знаю, але якщо вони знайдуть його першими, це може бути погано.

Даміан нахмурився:

— Це означає, що нам треба його знайти раніше.

Арден усміхнувся:

— О, чудово. Ще одна таємниця в нашій колекції.

Теіла стиснула пальці.

— Нам потрібно дізнатися, що це за ключ і де його шукати. І ми почнемо з бібліотеки.

***

Теіла, Даміан і Арден вирушили до бібліотеки, намагаючись знайти будь-які згадки про "ключ до минулого" або артефакти, пов'язані з перевертнями. Вони перевертали старі книги, читали стародавні манускрипти, але нічого конкретного не знаходили.

— Тут нічого немає, — прошепотів Арден, розчаровано закриваючи чергову книгу.

— Значить, шукаємо не там, — відповіла Теіла. — Якщо це дійсно важлива річ, про неї не буде згадок у відкритих джерелах.

Даміан замислено провів пальцями по корінцю однієї зі старих книг.