Розділ 10: Свято в університеті но не для всіх

На території університету почали готуватися до свята, на яке мали з’їхатися всі батьки студентів. Це була старовинна традиція — раз на рік родини збиралися разом, щоб святкувати досягнення дітей і ділитися гордістю за них. Теіла відчувала змішані емоції: з одного боку, їй хотілося побачити батьків, але з іншого — вона хвилювалася через те, що кинджал і її зв’язок із тінями можуть викликати безліч запитань.

Коли настав день свята, університет сяяв у вогнях і прикрасах. Студенти разом зі своїми батьками заповнили зали, розмовляючи й насолоджуючись атмосферою. Але Теіла не відчувала святкового настрою. Вона залишалася у своїй кімнаті, готуючись до зустрічі з батьками.

Двері її кімнати відчинилися, і на порозі з’явилися її батьки — високий, величний батько з пильним поглядом і мати, яка випромінювала спокійну, але владну ауру.

— Теіло, мила, як ти? — лагідно запитала мати, обіймаючи доньку.

— Все добре, мамо, тато. Я рада вас бачити, — відповіла вона, але її голос звучав невпевнено.

Батько, оглядаючи кімнату, раптом завмер, коли його погляд упав на кинджал, який лежав на столі.

— Що це? — запитав він суворо, підходячи ближче.

Кинджал, тепер поєднаний із Каменем Ноктаріс, випромінював слабке світло, а повітря навколо нього здавалося напруженим і густим.

— Це… довга історія, — почала Теіла, відчуваючи, як серце калатає в грудях.

Мати також помітила зміни. Вона підійшла ближче й вдихнула повітря, після чого різко обернулася до Теіли.

— Тут є присутність… тіней, — прошепотіла вона.

— Розкажи нам усе, негайно, — наказав батько, його голос став холодним і владним.

Теіла зрозуміла, що більше не може приховувати правду. Вона почала розповідати про тіні, про їхні завдання, про Ардена та його роль, а також про кинджал і камінь. Батьки мовчки слухали, обмінюючись занепокоєними поглядами.

— Ти розумієш, з чим зв’язалася? — запитав батько, коли вона закінчила. — Тіні ніколи не роблять нічого просто так. У них завжди є свій прихований план.

— Але ж вони сказали, що я можу змінити все, що це моє призначення, — заперечила Теіла.

Мати підійшла ближче й поклала руки їй на плечі.
— Твоє призначення — це вибір, який ти робиш сама. Але ти маєш зрозуміти, що їхня правда може бути лише частиною історії.

— Що мені робити? — Теіла відчула, як всередині неї зростає тривога.

— Спочатку ми допоможемо тобі розібратися, — м’яко сказала мати. — Ми знайдемо спосіб дізнатися більше про цей артефакт і про роль тіней. Але ти повинна бути обережною. Довіряй лише тим, кого знаєш найкраще.

Батько взяв кинджал до рук, обережно оглядаючи його.
— Це справді потужна річ. Але будь-яка сила може обернутися проти тебе, якщо ти не контролюєш її. Ми допоможемо тобі прийняти правильне рішення, але в кінці це залежить тільки від тебе.

Теіла відчула, як хвиля полегшення прокотилася через неї. Вперше за весь цей час вона відчула, що не одна у цьому хаосі. Але попереду її чекали ще складні випробування.

Після того, як Теіла розповіла батькам про тіні, кинджал і камінь, її батько ненадовго замовкнув. Він уважно вивчав артефакт у своїх руках, а потім перевів погляд на доньку.

— Я розумію твої переживання, але ти повинна знати, що це не перший раз, коли наш рід стикається з такими ситуаціями, — сказав він тихо, але з важким підтекстом. — Коли я навчався в університеті, до мене теж приходили тіні. Спочатку я не надавав цьому значення, але з часом вони стали настільки нав’язливими, що я не міг позбутися їхнього впливу. Тіні мають здатність проникати в твої думки і маніпулювати тобою. Вони не скажуть тобі всього одразу — вони обіцяють допомогу, але насправді їхня мета завжди не зовсім та, що здається на перший погляд.

Теіла уважно слухала батька, спостерігаючи за його важким виразом обличчя. Вона відчула, як напруга в кімнаті зросла.

— Що сталося потім? — запитала вона, глибоко занурюючись у його розповідь.

Батько важко зітхнув і опустив погляд.

— Я погодився на їхні умови, думав, що можу використовувати їхню силу для своїх цілей. Але з часом я зрозумів, що за кожен крок, за кожну послугу вони забирали щось важливе від мене. Я втратив контроль над своїми силами, став слабким і непевним. Врешті-решт, я втік від них. Але тіні завжди знайдуть тебе, незалежно від того, де ти сховаєшся.

Теіла дивилася на нього, вражена тим, що дізналася. Її батько, наймогутніший з вампірів, став жертвою їхніх маніпуляцій.

— Тому, мила, не поспішай. Рішення, які ти зараз приймеш, можуть змінити твоє життя назавжди, — додав він, піднявши погляд.

Теіла подивилася на нього і відчула, як страх все більше охоплює її. Вона не хотіла повторити помилок батька, але так само боялася залишити шанс, який давали їй тіні.

— А про Ардена... — почала вона. — Що ви знаєте про нього?

Мати, яка до цього мовчала, підняла погляд. В її очах було щось важливе, щось, що вона не готова була відкрити раніше.

— Ти повинна знати, що Арден не той, за кого себе видає, — сказала вона м’яко, але з якоюсь прихованою жорстокістю в голосі. — Арден належить до іншої гілки вашого роду, Теіло. Він — син того самого роду вампірів, але він став помилкою. Помилкою, яку зараз намагаються використати.

Теіла була вражена. Вона не могла повірити, що Арден, з яким вона була так близька, насправді мав таке темне походження.

— Як це? — запитала вона, не вірячи своїм словам.

— Він частково належить до нашого роду, але не повністю. І ця неповноцінність завжди ставала для нього проблемою. Його амбіції зробили його вразливим до маніпуляцій тіней. Саме вони привели його сюди, саме вони штовхають його на шлях, який може призвести до великої біди, — пояснила мати.

— Але чому ти не сказала цього раніше? — з тривогою в голосі запитала Теіла.

Мати обережно поклала руку на її плечі.

— Я боялася, що це розірве тебе, дитя моє. Я не хотіла, щоб ти сумнівалася в своїх почуттях до нього, але тепер ти повинна побачити правду, перш ніж буде пізно.