Розділ 8. Бал зимових вогнів

Зима в університеті вампірів завжди була особливою. Величезний замок, прикрашений сніговими візерунками та мерехтливими льодовими кристалами, здавався ніби з казки. У повітрі відчувалась атмосфера очікування — кожен студент готувався до щорічного "Балу зимових вогнів", події, на яку всі чекали з нетерпінням.

Теіла Норантейл проводила час у своїй кімнаті, обираючи сукню. Це була відповідальна справа, адже як представниця одного з наймогутніших родів, вона повинна виглядати неперевершено.

На її столику лежала довга чорна сукня з тонкими червоними візерунками, що нагадували полум’я. Вона вибрала її без вагань, адже в цій сукні було щось магнетичне. Її довге волосся, заплетене в косу, прикрасила стрічка, а дорогоцінний кулон, який передали їй батьки, доповнював образ.

Раптово в двері постукали.

— Увійдіть, — крикнула вона, застібаючи браслет.

На порозі стояв високий хлопець із розкішним білявим волоссям і чарівною усмішкою. Його блакитні очі здавалися такими глибокими, що у них можна було потонути.

— Теіло, — сказав він, злегка кланяючись. — Моє ім’я Арден Сільвервінд. Я новий студент і хотів би запросити вас на бал.

Теіла трохи здивувалася. Вона не помічала його раніше, але його впевненість та манери одразу привернули увагу.

— Я мала йти з... — вона зам’ялася, згадуючи про свого хлопця, але, подумавши, вирішила: — Чому б і ні.

Арден усміхнувся ще ширше. Його голос був спокійним, але в ньому була якась незрозуміла теплота:

— Тоді я чекатиму вас у залі.

Коли Теіла спустилася до бальної зали, усі погляди звернулися до неї. Її постать у чорній сукні, що струменіла навколо, нагадувала полум’я, яке заворожує та лякає водночас.

Арден стояв біля входу, виглядаючи не менш елегантно. Його чорний костюм із сріблястими елементами підкреслював його витонченість.

— Ви приголомшливі, — сказав він, подаючи їй руку.

Вони увійшли до зали під музику, яка плавно розливалася простором. Бал розпочався, і незабаром Теіла танцювала з Арденом у центрі залу. Його рухи були впевненими, а усмішка — звабливою.

— Ви завжди така загадкова? — запитав він, схиляючись ближче.

— А ви завжди такий ввічливий? — відповіла вона, усміхнувшись куточками губ.

Проте щось почало її турбувати. Коли Арден узяв її за руку, Теіла відчула легкий порив холодного повітря, який прокотився її шкірою. Її інтуїція загострилася, і вона помітила, що запах його крові був... неправильним.

"Це неможливо", — подумала вона, але серце калатало сильніше.

— Ардене... — сказала вона, різко зупинивши танець. Її голос став серйозним. — Хто ти насправді?

Він на секунду завмер, але потім усміхнувся ще ширше.

— Що ви маєте на увазі?

— Ти не вампір, — її голос став холодним.

Його очі на мить змінилися, у них промайнуло щось схоже на страх.

— Я вампір, Теіло, — сказав він переконливо, але його рука вже тремтіла в її.

— Ти напівкровка, — тихо промовила вона, і її очі звузилися.

Арден відступив на крок, усвідомлюючи, що його розкрито.

— Це не має значення... Я маю право тут бути!

— Ти брехав, щоб потрапити сюди, — промовила вона, намагаючись залишатися спокійною. — Це небезпечно для тебе.

— А для тебе небезпечно знати,Його слова заплутали її ще більше. Бал продовжувався, але для Теіли це був початок нової загадки.

Хто такий Арден, і чому він вирішив наблизитися саме до неї? що я тут, — прошепотів він, нахилившись ближче. — У цьому університеті більше секретів, ніж ти уявляєш, і я тут не просто так.

***
 

Теіла помітила, як за нею спостерігають. Серед натовпу бального залу стояв її хлопець, Ксандр, його погляд був важким і напруженим. Її серце стиснулося, коли він наблизився. Його очі горіли ледь стриманою ревністю, а постава видавала злість.

— Можна тебе на два слова? — холодно сказав він, не зводячи очей з Ардена.

— Ксандре, це... — почала було Теіла, але він перебив її.

— Я не питаю, хто це. Просто поговоримо. Зараз, — твердо промовив він, обережно беручи її за руку.

Вони відійшли до тихого куточка залу. Теіла відчувала, що зараз буде непроста розмова.

— Хто цей хлопець? — різко запитав Ксандр, дивлячись їй прямо в очі.

— Його звати Арден. Він новий студент, запросив мене на бал. Я не знала, що він... — вона зупинилася, вагаючись.

— Що він напівкровка, — завершив за неї Ксандр. Його голос був тихим, але сповненим емоцій.

Теіла коротко кивнула, розуміючи, що приховувати правду немає сенсу.

— Я відчуваю, що він щось приховує, але... він не здається небезпечним. Просто хоче бути тут.

Ксандр трохи відступив, ніби зважуючи її слова. Потім його обличчя змінилося, в ньому з’явився тінь сумніву.

— Теіло, є ще щось, що ти маєш знати. До мене приходили... тіні.

— Що? — вона нахилилася ближче, її голос став тривожним.

— Вони з’явилися кілька ночей тому. Вони сказали, що я повинен триматися ближче до тебе. Що ми... зв’язані. Вони дали мені це, — він дістав з кишені невеликий камінь, чорний, ніби він поглинав усе світло навколо.

Теіла обережно торкнулася його пальцями і відчула, як від нього йде слабке тепло.

— Що це? — прошепотіла вона, не зводячи очей з каменя.

— Не знаю, — відповів Ксандр, його голос був сповнений плутанини. — Але вони сказали, що це ключ. І що якщо ми об’єднаємося, зможемо зрозуміти, що за сила намагається нас розділити.

Теіла відчула, як її серце б’ється сильніше.

— Ти довіряєш їм?

— Я не знаю, чи можна їм довіряти, але вони не здавалися ворогами, — сказав він, дивлячись їй прямо в очі. — Але одне знаю точно: вони сказали правду. Ми зв’язані. І щось чи хтось цього боїться.

Теіла задумалася. Арден, тіні, цей камінь — усе це створювало якусь складну павутину таємниць.

— Що ми будемо робити? — запитала вона нарешті.

Ксандр нахилився ближче, його голос був сповнений рішучості.