Розділ 6: Камінь із таємницею

Повертаючись до своєї кімнати після розмови з Тінями, Теіла відчула, що за нею хтось стежить. Знову стежать , знову це некомфортне ідчуття... У коридорі стояв чоловік у темному плащі, якого вона ніколи раніше не бачила.

— Теіла Норантейл, — його голос був холодним і різким. — Ти не повинна була торкатися дзеркала.

— Хто ти? — запитала вона, відступаючи назад.

— Той, хто знає, що ти не зможеш уникнути своєї долі, — він зробив крок до неї. — Ороксар залишили після себе спадок, але ти навіть не уявляєш, яку ціну доведеться за нього заплатити.

З його руки раптом вирвалася чорна енергія, і Теіла ледь встигла ухилитися. Невідомий зник так само швидко, як з’явився, залишивши лише уламок чорного каменю на підлозі.

Вранці Теіла пішла до бібліотеки, щоб дізнатися, що це за такий таємничий камінь. Бібліотекар — стара вампірка з глибокими зморшками та білими очима — взяла його в руки і одразу відчула його силу.

— Це уламок Серця Тіней, — прошепотіла вона. — Дуже давній артефакт, який належав одному з королів Ороксар. Якщо знайти всі його частини, він може розкрити секрети клану. Але будь обережна. Уламки притягують тих, хто жадає влади.

— Скільки їх усього? — запитала Теіла.

— П’ять, — відповіла бібліотекарка. — І кожен з них захований у місцях, де тече кров їхніх предків.

***

Тієї ночі, коли все мало затихнути, Теіла знову почула їхній голос. Тіні прийшли без попередження. Вони виповзали з куточків кімнати, ніби оживала сама темрява. Їхній шепіт наповнював повітря, і навіть зірки за вікном, здавалось, згасли перед їхньою присутністю.

— Теіла Норантейл, — зазвучало відразу кілька голосів, ніби говорило ціле море душ. — Ти зробила перший крок. Дзеркало розкрило перед тобою те, що ховається в глибинах твоєї крові.

Теіла підняла голову, намагаючись тримати себе в руках, хоча відчувала, як холод пробирається до самого серця.

— Що це за двері, які я маю знайти? — спитала вона, намагаючись зрозуміти значення побаченого у дзеркалі.

Тіні завмерли, а потім наблизилися до неї, утворивши химерний круг.

— Двері — це метафора, — сказав один із них, глибокий і тягучий голос, який віддавав луною. — Твоя кров пам’ятає все: кожен злочин, кожну угоду, кожен дар і кожне прокляття твоїх предків. Але твій рід ніколи не довіряв свої таємниці паперу. Усе записано в тобі.

— У мені? — Теіла відчула, як щось прокидається всередині неї. Щось, чого вона раніше ніколи не помічала.

— Ми допоможемо тобі розгадати ці секрети, — прошепотіли Тіні. — Але тільки якщо ти погодишся на наші умови.

Теіла підняла брову, насторожена.

— І які ж це умови?

— Ми вимагаємо твоєї відданості, — сказали вони в унісон. — Твоєї готовності прийняти правду, навіть якщо вона зруйнує тебе. І ти повинна пройти випробування.

— Які випробування? — її голос трохи здригнувся, хоча вона намагалася виглядати впевнено.

— Випробування сили й витримки, — сказав інший голос, тонший, ніж перший. — Ми дізнаємося, чи ти справді належиш до Ороксар і чи заслуговуєш знати їхню правду.

— А якщо я не пройду? — Теіла знала, що відповідь їй не сподобається, але все ж хотіла почути її.

— Якщо ти зазнаєш невдачі, — відповіли Тіні, — ти станеш нашою тінню. Ти втратиш себе, але твоя кров усе одно послужить нам.

Тиша зависла у кімнаті. Теіла знала, що немає іншого виходу. Вона мусить пройти ці випробування, навіть якщо це означає кинути виклик своєму страху.

— Добре, — сказала вона, її голос звучав твердо, хоча всередині все тремтіло. — Я приймаю ваші умови.

Тіні завмерли на мить, а потім один із голосів прошепотів:

— Завтра опівночі. Будь готова.

Після цих слів вони зникли, залишивши по собі лише ледь чуткий відгомін їхнього шепоту й відчуття, що темрява, яка була в кімнаті, залишила частину себе в Теілі.

***

Теіла сиділа у своїй кімнаті, тримаючи уламок каменю в руці. Її думки були настільки поглинуті недавніми подіями, що вона навіть не почула, як двері прочинилися.

— Теіло, — м'який, але настирливий голос змусив її здригнутися.

Вона обернулася й побачила у дверях свого хлопця.Даіман виглядав занепокоєним. Його очі, зазвичай теплі й спокійні, зараз випромінювали напругу.

— Що сталося? — запитала вона, намагаючись виглядати спокійно, але він уже підійшов ближче, і його погляд говорив, що він відчував більше, ніж вона хотіла показати.

— Це я маю тебе запитати, — сказав він, схрестивши руки на грудях. — Ти не схожа на себе. Ти щось приховуєш, Теіло. І я хочу знати, що це.

Теіла затримала подих. Вона знала, що Даіман мав здатність читати емоції й думки, якщо тільки дістав до людини. Але вона не могла дозволити йому дізнатися правду про Тіней, про камінь, про таємниці її клану.

— Даіман, це не твоя справа, — спробувала вона відвести очі, але він різко взяв її за руку.

— Ти не можеш мені брехати, — сказав він. Його голос був сповнений болю. — Я бачу, що ти ховаєш щось. Ти почала уникати мене, ти вже навіть не довіряєш мені.

Вона смикнулася, намагаючись вирвати руку, але Даіман не відпускав. Її очі спалахнули злістю.

— Відпусти мене,Даіман!

— Ні, — його голос став холоднішим. — Якщо ти не скажеш мені сама, я це витягну.

Теіла здригнулася. Вона знала, що його сила може вивільнити її спогади й думки, якщо він цього захоче.

— Не смій, — прошипіла вона, але вже було пізно.

Дрейк заплющив очі, і Теіла відчула, як потік її думок починає вислизати з-під контролю. Він проникав у її свідомість, шукаючи відповіді. Його голос звучав десь глибоко в її голові:

— Що ти приховуєш? Хто ті голоси, що тебе кличуть? Що це за камінь?

Вона намагалася опиратися, але камінь у її кишені раптово почав пульсувати. Світ довкола неї став бліднути, і в той момент, коли Даіман уже був близько до того, щоб дізнатися найголовніше, щось сталося.