Правила

У світі вампірів панують закони — давні, мов сама ніч, і безжальні, як холод зірок. Їх не обговорюють і не ставлять під сумнів. Їм коряться. Бо кара за непослух буває страшнішою за смерть: порушників можуть позбавити становища, вигнати з клану або ж відібрати найдорожче — їхніх дітей. Та якщо провина виявиться надто тяжкою, ім’я винного стирають із пам’яті світу, наче його ніколи й не існувало.

Перше правило говорить про народження. Ті, кого доля привела у світ до двадцять другої години або після пів на четверту ночі, ніколи не визнаються справжніми вампірами. Кажуть, у їхніх жилах тече людська кров — слабка, зрадлива, чужа. Такі діти можуть володіти силою, але двері вампірських університетів залишаються для них зачиненими, як і шлях до служіння нічному народові. Найчастіше їхня доля коротка і трагічна — їх просто знищують.

Друге правило стосується людей. Їх не дозволено вбивати. Вампіри полюють інакше — мов тіні серед темряви. Жертву захоплюють у справжній подобі, зберігаючи її свідомість, і відносять до прихованих сховищ. Там тіло приковують до холодних механізмів, що повільно висмоктують кров. Коли життя майже покидає людину, її повертають туди, де знайшли, залишаючи на межі між життям і смертю. Так світ людей і далі живе в невіданні.

Третє правило стосується зовнішності. Вампіри носять людські обличчя, але час для них спотворений. Людська оболонка старіє, тоді як справжня сутність завмирає у віці, призначеному долею. У період від ста шістнадцяти до двохсот шістнадцяти років вампір виглядає на сто сімнадцять. І так триває без змін. Моя мати, наприклад, має вигляд істоти, якій виповнилося сто вісімнадцять років — і ця правда не підлягає сумнівам.

Четверте правило належить до найтаємничіших. Вампіри можуть ставати птахами — створіннями неба й бурі. Чим вищий ранг роду, тим величніша форма перевтілення. Моя родина належить до найдавніших ліній, тому ми набуваємо подоби феніксів — безсмертних вогняних істот, що відроджуються з попелу. Проте ця сила дозволена лише там, де не ступає людська нога і де жодне око не побачить нашої справжньої природи.

П’яте правило стосується дарів. Кожен вампір від дитинства наділений щонайменше двома здібностями. До сто сімнадцятого року життя вони зобов’язані вести записи — у щоденниках, зошитах чи електронних архівах — ретельно фіксуючи всі прояви своєї сили. Після цього записи передаються університету, щоб наставники могли визначити шлях навчання і майбутнє кожного учня.

Шосте правило, встановлене самим Князем — верховним правителем нічного народу, — керує продовженням роду. Якщо в родині першою народжується дитина чоловічої статі, батьки мусять народжувати доти, доки світ не прийме доньку. Якщо ж першою з’являється дівчинка — сім’ї заборонено мати інших дітей. Через це у вампірському суспільстві жінки вважаються ціннішими за чоловіків — вони є хранительками крові та спадщини.

Сьоме правило нагадує, що навіть безсмертя має межі. Вампір існує три тисячі років. Після цього його життя згасає, мов свічка, яку поглинає темрява.

Восьме правило говорить про кров — святиню і прокляття водночас. Вампірів не приваблює запах власного роду. Вони безпомилково відрізняють людину від собі подібного лише за ароматом крові. Напівкровки мають змішаний запах — дивний, незбагненний, позбавлений справжньої принадності. Хоча серед аристократії її інколи подають як вишуканий соус у найдорожчих ресторанах, для справжніх вампірів вона залишається лише химерною забаганкою.