Те, що не можна називати"
Розділ 24: Те, чого вона боялася почути
Вони сиділи на лавці позаду сцени. Звуки міста були глухими, віддаленими — ніби світ навколо зупинився.
— Я не чекаю прощення, — почав батько. — Але хочу, щоб ти знала: я не пішов тому, що не любив.
— А чому? — її голос був майже шепіт. — Ти просто... зник.
Він опустив очі.
— Я боявся. Твоя мама була сильною. Я — ні. І коли все пішло не так… я вибрав втечу. І кожного дня з того часу — боявся повернутись.
Аліна мовчала. Її руки стискалися в кулаки.
— А я виростала з думкою, що недостатня. Що, можливо, була надто важка, надто тиха, надто… зайва. І це заклалося в мене глибоко, тату. Настільки, що я роками не могла дивитись у дзеркало.
Він змахнув сльозу, але мовчав.
— Я не знаю, чи зможу пробачити. Але я не тримаю в собі ненависті. Бо я обрала інше — жити. І будувати себе без тебе.
Вона встала.
— Дякую, що прийшов. І за правду — теж дякую. Але тепер мені час іти. Мене чекає той, хто не тікає.
---
#7634 в Любовні романи
#3038 в Сучасний любовний роман
Відредаговано: 09.04.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
