Те, що не можна називати"
Розділ 19: Перед сценою
У кімнаті готелю, де вони зупинилися перед конференцією, було тихо. Лише гул міста за вікном і тиха музика в навушниках Аліни. Вона сиділа перед дзеркалом, пальці тремтіли над текстом промови. З кожним словом — вага відповідальності тільки зростала.
— Що, якщо я не зможу? — прошепотіла вона.
Артем підійшов, сів поруч, не кажучи нічого. Просто поклав руку їй на плече. Вона подивилась на нього в дзеркалі — і раптом помітила, як хвилюється і він. Його впевненість була маскою, за якою ховався той самий страх.
— Знаєш, я весь цей час думав, що мушу тебе захищати. А виявилось — саме ти навчила мене бути чесним. З собою. Зі світом, — тихо сказав він.
Вона повернулась до нього обличчям. Уперше за весь цей час — без макіяжу, без образу сильної. Просто вона.
— Я боюсь, — зізналась. — Боюсь знову бути тією, з якої сміються. Але ще більше — втратити себе, промовчавши.
— Тоді скажи. Все. Як є. Люди мають почути не ідеальну історію, а справжню. І якщо хтось засміється — ми будемо сміятись першими. Разом.
Він простягнув їй руку. І вона взяла її — міцно, впевнено.
---
#7630 в Любовні романи
#3037 в Сучасний любовний роман
Відредаговано: 09.04.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
