Те, що не можна називати"

Розділ 14: Шантаж

Олена сиділа в її звичному впевненому стилі — схрещені ноги, усмішка, що не торкалася очей.

— Я прийшла не сваритися, — сказала вона. — Я прийшла запропонувати… альтернативу.

— Альтернативу чому? — Артем ледве стримував емоції.

— Твоєму майбутньому, миленький. — Вона дістала флешку. — Тут усе. Фінансові операції того проєкту, де ти "не знав" про мої дії. Якщо це потрапить у ЗМІ — ну, ти розумієш.

— Що ти хочеш? — я вперше втрутилася.

— Просте. Відходиш від проєкту. І від неї. — Вона вказала на мене. — І все залишається між нами.

Тиша впала важкою стіною. Я бачила, як у Артема стискається щелепа, а руки — в кулаки.

— А якщо ні?

Олена всміхнулась.

— Тоді чекайте заголовків.

Коли вона пішла, ми довго мовчали. Потім я взяла його за руку:

— Ми не будемо мовчати.

— Ти певна?

— Ця історія — не про втечу. Ми скажемо все. Самі. Першими.

Його погляд став твердішим.

— Разом?