Глава 3

Щастя буває різним. Для когось воно полягає в посмішці близької людини, а комусь для щастя достатньо лише одного слова "життя". Він радіє просто тому, що вже живе і це життя його цілком влаштовує. Та що ми самі знаємо про щастя? Воно буває короткотривалим, як яскраві вогні феєрверків в небі, і довготривалим, як Всесвіт. Та від його тривалості нічого не змінюється. В обох випадках щастя продовжує залишатися лише холодною емоцією, вогонь якої рано чи пізно згасне, хоча ми й хочемо вірити у протилежне. Воно кінчається... Навіть такий безмежний Всесвіт мусить мати кінець і з кожним роком вчені все ближчі до того, щоб його відкрити. А безкінечність... Її не існує. Вона закінчується на тому місці, де людині просто набридне рахувати й вона вирішить поставити просту позначку "+∞" чи "-∞". Це ще не означає, що числа вічні... Просто ми й самі не знаємо їм кінця. Та щастя — інакше. Воно закінчується набагато швидше, ніж ти дорахуєш до своєї власної безкінечності, чи сягнеш кінця всесвіту.  Тому і є ціннішим за будь-які розрахунки.

Та, не зважаючи на це, люди так і не навчилися цінувати моменти, коли їм хотілося злетіти на сьоме небо від щастя. Вони затьмарюють щасливі спогади всіма проблемами, що колись звалилися на їхню голову. Зоя настільки засліплена нинішніми проблемами, що викликали відстань між нею і сином, що майже забула всі щасливі моменти, що були в їхньому житті. Марія ж розчарована власним життям і самотністю, котра нагадує про себе ледь не щодня. Але вона забула про те, чого досягла в той час, поки всі жаліли себе. Забула про те, що колись приносило їй щастя. Стефа називає шлюб зі своїми чоловіком найголовнішою проблемою свого життя. Вона навіть не пам'ятає того, що колись була щасливою з цим чоловіком. Батько Єви — Влад — проміняв дружину, з якою жив не один рік на випадкове захоплення, а любов до дівчинки, яку кликав дочкою, — на ненависть. Він навряд чи згадає про те, що колись вони для нього були сенсом життя, адже тепер... Тепер це лише частина минулого, яку мозок перефарбує в чорно-білі кольори, сховавши це на дно пам'яті. Рита скоріш за все так і не зрозуміла, що вважала щастям шлюб з чоловіком, який насправді її більше не кохає, і цим самим не бачить, що єдине щастя, яке зараз є в неї — це її власна дочка. Єва не дочка свого батька і зовсім не дочка Влада. Вона — дочка Рити й цього не змінити ні за яких обставин. Сама ж Євангеліна зараз не до кінця усвідомлює, що її мрії здійснилися. Вона сидить поруч з хлопцем, якого кохає, а він дивиться на неї. Єдина думка, що відлунням лунає в її голові: "Він мене зрадив".

Мимоволі Єва згадує свій п'ятий день народження. Того ранку вона була не просто щаслива. Це була маленька казка її життя, яка, як тепер розуміє дівчина, просто не могла мати щасливого фіналу. Маленька дівчинка прокинулася о сьомій годині ранку не від того, що звучить будильник, який нагадує про те, що час збиратися в дитячий садок, а від голосу тата. Влад спокійно кликав дочку. Коли вона розплющила очі, то перше, що побачила перед собою це великий торт і купу подарунків, про які лише могла мріяти маленька принцеса. Влад ніжно сказав:

— Донечко, вітаю тебе з днем народження...

Від його слів на вустах дівчинки з'явилася посмішка. Так, часто говорять, що дочки ближчі з матерями, але все не завжди так. Єва ж завжди була близькою з татом. Можливо, саме тому його слова, наче сонце освітили її день.

Чоловік взяв на руки дочку і вона засміялася. В цей час до кімнати зайшла мама. Вона, як і зараз, виглядала просто неперевершено, а в день народження Єви її образ був особливим. Червона спідниця, біла блузка, туфлі на підборах, легкий макіяж, елегантна посмішка і, звичайно ж, фірмова посмішка на вустах Рити, робили її бездоганною. Вона засміялася, а потім сказала:

— Ти її балуєш...

Влад поглянув на Риту, після чого спокійно сказав:

— Я ж її батько... Хто ще пеститиме мою маленьку принцесу, як не я?

В цей момент дівчинці здавалося, що злагода в її сім'ї буде вічною. І з цією думкою вона жила всі ці роки... До сьогодні... Сьогодні все скінчилося. Як би прикро це не прозвучало.

Єва не одразу почула, як Роман запитав:

— Чому саме число сто тридцять п'ять? Що в ньому такого особливого?

Коли він зрозумів, що вона зараз далеко не з ним, взяв її за руку, а після сказав:

— Про що б ти зараз не думала, не забувай про те, що я зараз поруч... Можливо, ми не дуже добре знайомі, але це не має значення. Ти знаєш моє ім'я, а я знаю твоє. Отже, ми вже не незнайомці.

Тепло долоні Романа викликало в душі Євангеліни змішані почуття. Її серце почало вискакувати з грудей, а дихання стало частішим, ніж зазвичай. Якоїсь миті їй хотілося пригорнутися до нього і забути про проблеми, але вона розуміла, що так не можна. Зробивши глибокий вдих, дівчина сказала:

— Не повіриш, проте я зараз ні про що не думаю... А щодо числа, то просто забудь. Числа нічого не значать. І тим більше вони не спроможні змінити долю.

Роман уважно дивився на Євангеліну. Чомусь йому здавалося, що це не просто число. Не для неї. Та й чим більше часу вони проводять, тим більше він переконується, що дівчина, яка сидить перед ним дивна. Хлопець вирішив поцікавитися і запитав:

— Тоді чому ти хочеш, щоб саме це число принесло тобі щастя, якщо в це не віриш?

Вона знизала плечима, після чого сказала:

— Все дуже просто. Краще вірити в те, що тобі щастя принесе число, ніж не вірити в нього взагалі. А щодо вибору чисел, то він випадковий. Я люблю числа, котрі закінчуються п'ятіркою, адже воно — щасливе.

Роман посміхнувся, а потім сказав:

— Тоді вір в магію чисел, адже в цьому маленькому раї, що знаходиться серед пекла, навіть найнеймовірніші мрії мають дивовижну здатність здійснюватися. І, якщо ти віриш, що це дивне число, котре закінчується на п'ятірку змінить твоє життя, то я більш, ніж впевнений в тому, що саме так і буде.

Євангеліна посміхнулася у відповідь Ромі. Якоїсь миті їй хотілося сказати, що насправді для неї означає число сто тридцять п'ять, що насправді для неї означає він і чому вона насправді тут зараз, а не деінде. Та згодом передумала. Адже попри все вона добре розуміла, що ця історія не може закінчитися добре і не має так кінчатися. Все має скінчитися зовсім по-іншому. Зоряне небо зовсім не змінить того, що через лічені години вони розійдуться і кожен повернеться у власний світ, в якому не буде місця для "них". Місце, яке вони назвали раєм, зовсім не скасує існування реальності. Можливо, саме тому дівчина вирішила, що все має залишитися таким, яким є на даний момент.