Розділ 2.

Після закінчення гуртка я вийшла зі спортзалу і чекала Богдана. Я відійшла від спортзалу і ходила на стадіоні, просто ходила, поки до мене не підійшов хтось ззаду. Повернувшись, я не могла побачити, хто це був, тому я увімкнула фонарик на телефоні. Я була у шоці, коли побачила, хто до мене підійшов...
- Що тобі потрібно?
Я злякалася від несподіванки і вирішила спитати Сергія, що йому потрібно!
Я була дуже здивована, чому це він до мене підійшов. Може, переплутав мене з кимось!?
- Поговорити! А якщо точніше, то спитати.
Поки він мені це говорив, я побачила, як виглядав Коля з-за сходів, які вели у спортзал. Я почала очікувати, поки Сергій почне обзивати мене або питати, чи немає у мене випадком жижки до поди.
- Про що?
Відразу відповіла я йому.
- Короче.-Він не знав, як заговорити до мене, бо в його словах була розгубленість, і це було чути. - Не хочеш погуляти з нами?
Я дуже (нереально) здивувалася, з чого б це він кличе мене гуляти!?
- Не знаю, - відповіла я йому з байдужістю, наче мені не цікаво цого пропозиція, але ж мені було нереально цікаво, до чого зараз ця розмова, тому його слова я сприйняла на жарт. - А хто ще буде гуляти?

 - Я, Богдан, Коля і Олег, ну і, може, дівчата! Я стояла мовчки і дивилася на Колю, роздумуючи. - Не знаю, - я просто повторила, а в роздумах в мене було питання до самої себе, йти чи не йти! - Ну, ОК! І де ви хочете гуляти? 

Я вирішила спитати, аби не було мовчазної паузи у розмові. 

- Підемо за магазин, у нас є гроші! Купимо щось алкогольне, посидимо, поговоримо, покуримо, а потім розійдемося. 

- ОК. Тільки в мене з собою грошей немає! — І я його попередила, бо, можливо, він розраховував, що я теж скинусь.

 - У мене і у Колі є, ми пригощаємо!-Сказавши це, Сергій стояв і дивився в телефон. Він комусь відповідав на повідомлення. Коли через декілька хвилин я побачила, як виходять хлопці, ми всі пішли до магазину. Він був недалеко від школи.