Глава 17. «Кобра короля»

Коли Земля обернулася навколо своєї осі двічі, повітря наповнилося тривожними звістками. Проте палаточне містечко все ще мирно дрімало в синюватому тумані. Хетевей розплющив очі та втупився в Берга, який одним поглядом наказав йому замовкнути й збиратися. 

— Хватить спати. Є робота, — похмуро пояснив Берг.

— Добре.

— Йдеш з нами, але тримайся на відстані.

Що саме розвідувальна група виявила в «Кобрі короля», поки що залишалося маленькою таємницею, але похмура і в’язка атмосфера, яку створював Юхані, не могла не привернути увагу. Хетевею залишалося тільки кивнути. А тим часом цікавість розгоралося в грудях... Чи не відкриє частина загадки двері до реальних фактів, а не лише до здогадок?

Через десять хвилин під ногами вже хрустили каміння та гілки, а вони йшли прямо до комплексу. Як і пророкував Пасан, гори закутало щільним молочно-синім туманом. Місце пронизувало шлейфом містики, коли вже вранці, з першими променями сонця, білосніжна смуга щільного і ватного покривала закрила не тільки гірські вершини, а й захопила в полон палатки і людей. Ось тоді Саймон відчув, що зовсім не владарює над дивними силами, що панують у віддалених місцях величних гір Непалу, а ті сили, навпаки, піднімаються з низин і ущелин, ближче до неба.

Величезна будівля вблизі виглядала ще більшою, і Саймон визнавав, що вона естетичніша. Дзеркальне покриття частково робило комплекс невидимим; прямокутник, висотою в три-чотири поверхи, тягнувся всередину скелі, гублячи себе серед невисоких дерев.

Берг подав знак оперативникам Абстерго, і ті швидко наближалися до комплексу. Саймон Хетевей, оглянувшись, зайняв місце біля установки з портативним комп’ютером. Комплекс був закритий всіма можливими електронними замками, і потрапити туди було не так просто. Тому до злому вже підключили фахівців. Минали хвилини, на маленькому екрані вискакувало червоне «error», а комплекс, здавалося, навпаки, возводив неприступні стіни у своєму цифровому світі.

— Завжди, будь ласка! — зашуміли динаміки, і Анайа Кодари привітно помахала рукою Хетевею. Саймон приховав задоволену усмішку і серйозно подивився на Берга. Почалося. Штурм і зачистка будівлі.

Полонених брати живими.

Берг віддавав розпорядження, а Хетевей відчував жахливу тривогу.

Головні двері та двоє запасних виходів — відкриті. Оперативники ступали обережно, але різко, і через кілька хвилин Саймон залишився сам, слідуючи рекомендаціям Берга. Втім, бажання брати участь у захопленні у нього не виникло; він з полегшенням видихнув, заспокоївши себе, що його покликання — історія.

Вистрілів не було. Хетевей видихнув, підняв голову і попрямував до будівлі, потягнувши за собою комп’ютер зі супутниковим зв’язком. Вітер посилювався, як і тягучий, немов жувальна гумка, туман. Він зупинився на кілька хвилин; уявна бурна фантазія спалахнула, і чомусь здавалося, що крізь густу воду на крутих схилах тутешніх гір проступлять перші силуети давніх людей .

Наче потойбічне дихання, по шкірі ковзнув холодний потік повітря, і через секунду почалася стрілянина, змусивши Хетевея з усім обладнанням сховатися за невеликим деревом і кущем. Вистріли припинилися, а після заволала пожежна сигналізація. Більше чекати він не збирався, хоча серце стиснулося від страху, а легені явно були проти будь-якого забігу. Висота досі незграбно давила на грудну клітку. План будівлі загорівся на екрані, сповістивши про тривалий писк на високих частотах. Абстерго знову має можливість спостерігати й чути, що відбувається всередині. Хетевей придивився: біля другого запасного виходу нікого не було, а далі... хаотичні червоні точки на датчиках рухалися лише за їм відомою траєкторією. Навколо ж не було ні душі.

Він залишив обладнання недалеко від виходу і перевірив, чи заряджений пістолет, а потім закріпив навушник. Дзеркальна поверхня не дозволяла оцінити, де вікна і чи бачить хтось це, Хетевей бачив лише себе, і тривога посилювалася до неможливості. З кожним кроком йому здавалося, що в голову набивають вату, а вітер співає тривожну пісню монахів... Він потрапив у комплекс разом із завиваючим вітром. Коридор тягнувся ще кілька метрів, а потім круто завертав до простих сходів, де над дверима червоніла лампочка. Коли Саймон обережно наблизився до неї, вона мигнула зеленим. «Анайя чи хтось інший продовжує стежити?» — спалахнула думка. На роздуми часу не залишалося, і Хетевей зробив крок, тихо штовхнув двері. Петлі скрипнули, але Саймон лише поморщився від різкого звуку і, тримаючи зброю на злегка витягнутій руці, йшов далі. Зазвичай старі комплекси будувалися за одним затвердженим планом, а вже після Великої чистки їх почали вдосконалювати чи перепроєктувати.

Побачене змусило Хетевея зупинитися. Трохи далі точилася перестрілка. Сигналізація досі верещала, а світло безладно миготіло: то вимикалося, то сліпуче тремтіло під стелею, демонструючи вражаючі можливості датчиків. Лише це дозволило Бергу одним точним пострілом вбити противника в голову. Кров бризнула на стіну, і оперативник швидко сховався, ховаючись за перекинутим автоматом із їжею. Саймон теж поспішив сховатися.

«В третьому секторі люди! Код 20», — пролунав голос у навушнику. Саймон зовсім не знав, що за код і де третій сектор, але Берг усе зрозумів. І швидкими наступальними рухами вбив ще двох, а потім сховався в проході.

Їх чекали? Скільки ж їх тут? Саймон різко вдарив з'явившогося солдата і разом із вдихом вистрілив. Убивати людей, які хочуть убити тебе, не складно; принаймні професор не відчував жалості. Не зараз. Усі емоції притупилися, ледве поміне тремтіння охопило руким, коли він опустив пістолет.