Розділ 5. Відвага на службі

— Змусив ти нас побігати, хлопче, — усміхнувся Вільям. Берег був частково засипаний сміттям. Те, що раніше ховалося на дні через вітер і бурхливі води, винесло на поверхню.

Він обережно нахилився над тамплієром. 

Вони прибули до місця, коли безтямного тамплієра вже витягли з річки. Асасини ще близько десяти хвилин пірнали в темні води. Рюкзак вдалося знайти не одразу.

— Щоденник цілий? — від голосу Вільяма асасин мимоволі здригнувся. Це була його жахлива помилка, адже під час операції ніхто не мав постраждати. Для братства не було проблемою, але тамплієра підстрелили лише на мосту. Це означало, що всі їхні тренування були марними.

Рагху витягнув рюкзак, з якого стікала вода, й, пошукавши, дістав запакований щоденник. Їм пощастило, що тамплієр передбачливо захистив його, тому нічого не постраждало. Окрім записок Хетевея та самого професора.

— Так.

Вільям задумливо дивився на чорний горизонт; гроза повільно поступалася місцем завтрашньому спекотному сонцю. Справ залишалася багато. Надія на швидке вирішення цієї історії пульсувала в його голові. Немає нічого гіршого за ці нескінченні пошуки й загадки, хоча багато з них вже було розгадано. Він втомився це повторювати. Його сон завжди був неспокійним. Усе його життя — це вставати за тривогою.

— Час, — взяв командування на себе Рагху.

Вільям лише кивнув. Незабаром вони вирушать, а братство знову тягнутиме своє жалюгідне існування в Індії. Він не бажав їм такої долі. Безпросвітної. Для боротьби з Абстерго потрібні всі сили та ресурси.

— Він ще довго буде в такому стані? — Вільям уважно подивився спочатку на Саймона, з якого стікала вода, але тамплієр мирно лежав, зручно вмостившись на задньому сидінні рикші, а потім перевів погляд на Рагху.

— Думаю, у нас є кілька годин, — спокійно відповів індієць, яскраво усміхаючись.

— Відео, Рагху. Зараз відео поширюється надто швидко, і не врахувати цей інцидент — величезна помилка, — Вільям дістав телефон й відкрив посилання, яке надіслала Ребека. Рагху нахилився, щоб краще бачити. І справді, відео, на якому тамплієр важко дихає й вимовляє: «Абстерго — корпорація зла», стало вірусним. Таке Абстерго навряд чи проігнорує.

Індієць образився на нього.

Вільям зрозумів це не одразу, лише коли Рагху замовк й відвернувся, байдуже дивлячись у вікно. Протягом усієї дороги Рагху не сказав ні слова, і Вільям таємно сподівався, що той думаю про свою помилку й більше не допустить такого. Вони ж не коти з дев'ятьма життями... Але коли Рагху продовжував ігнорувати його й намагався триматися на максимальній відстані, Вільям ледь стримався, щоб не вдатися до рукоприкладства, щиро вважаючи, що легкий потиличник прояснить і виправить ситуацію. Проте до його задуму вони так і не дійшли; потрібно було вивантажувати тамплієра і зробити це якомога непомітніше.

— У нас все готово?

— Так, мотузка, кайданки, скотч, ніж та окреме приміщення в підвалі. Там, правда, сиро, але це єдине місце, де можна тримати тамплієра. Не селити ж його з усіма, — знизав плечима Рагху, все ще похмурий, невдоволено поглядаючи на Вільяма.

— Ти приведеш тамплієра у наше сховище? — Лейла випередила Вільяма, пильно дивлячись на індійця, та склавши руки на грудях. Її улюблений шарф досі був на шиї, а куртку довелося замінити на легший одяг.

— А куди його подіти? — індієць здивовано підняв брови, а потім перевів погляд на інших членів індійського братства асасинів. Вони були не менш спантеличені, тому лише знизали плечима й удали, що їх тут немає і не було. — Інших приміщень у нас немає, а оренда житла дуже дорога!

— Якщо на ньому є чип, то у вас є всі шанси більше ніколи не скористатися цим сховищем! — різко промовила Лейла, розвівши руки. — Саймон Хетевей не просто тамплієр, він — один із Дев'ятки!

— Треба знайти іншу будівлю. Можливо, є якась покинута? — Вільям насупився. Якщо сховище й так виглядало, як сарай, а вікна були затягнуті вицвілими покривалами, то знайти щось інше може бути проблемою, особливо в районі, де живуть жебраки. Однак про те, що сховище виглядало, як занедбаний притулок, він вирішив промовчати. Можливо, це все ж краще, ніж ночувати в печері чи гробниці або спати на піску.

— Немає нічого. Я б про це знав, — відрізав Рагху, знову образившись.

На мить Вільям злякався, що індієць прочитав його думки або побачив усе на його обличчі, але той був надто зайнятий. Він невдоволено дивився на Лейлу. Здавалося, що кілька разів намагався справити враження, але Лейла не зважала на його натяки: підняття брів й показне виставлення мускулів її не вражали.

— Якщо не вірите, можете пошукати самі, — коли Рагху нервував, його акцент ставав сильнішим, і щоб правильно його зрозуміти, доводилося уважно прислухатися.

— Чипи — це звична справа в Абстерго, — знизала плечима Лейла.

— Абсолютно вірно, міс Хассан, — закашлявся Саймон, сідаючи й схопився за голову. Він, притулившись спиною до стіни, втомлено дивився на асасинів, що сперечалися, але вже не міг стриматися. Вода обпікала горло, і здавалося, що вона заповнювала легені.

Запанувала тиша.

— Вибачте, якщо завадив, можу ще помовчати. Просто ця вода  настільки жахлива — наче краба проковтнув, — Саймон Хетевей знову закашлявся й важко видихнув, потираючи обличчя.