Глава 4. На пульсі

Тамплієрів знайшли. Тамплієра.

Вільям відчув радість, що стиснула його грудну клітку. Асасини вийшли на полювання.

Йому навіть подобалося це поєднання слів — полювання на тамплієрів... Як у далекі часи, коли всім лицарям доводилося ховатися і тремтіти, уникаючи переслідування тихих вбивць.

Він давно віддав вказівки й лише дивувався збігу обставин. Все склалося так, наче він знав усе заздалегідь і чекав саме такого повороту. Втім, він сподівався, що випадковість тільки зміцнить його становище в братстві, адже, попри загальне кредо і догми, місцеве братство не мало до них довіри. А в їхній роботі довіра необхідна, як ковток повітря.

Індійські асасини зайняли контрольні позиції.

Вони давно стежили за містом і часто приглядали за колишнім ментором. До нього і досі, навіть після відходу, ставилися з повагою. Його любили й цінували. Любов цього чоловіка до його учнів була безмежною — тому й була такою цінною. Щось хороше серед мороку і хаосу.

— Ми його спіймаємо, — впевнено заявив один з індійських асасинів, поглядаючи на Вільяма. Віра в успіх сп'янювала не гірше за найкращі індійські напої, проте напруга нікуди не зникала, жила в м'язах та кістках в очікуванні успіху.

Зовні почувся черговий гуркіт грому, немов залп ракет прогримів над Індією, супроводжуваний холодним дощем, що прибив пил і пісок.

— Він потрібен живим, — уточнив Вільям. Високопоставлений тамплієр міг багато розповісти, якщо правильно підібрати методи допиту.

— Ми розуміємо.

— Чудово, — сухо зауважив Вільям і з усією строгістю оглянув залишених на базі асасинів. У них було багато роботи, тому, підбадьорившись, що траплялося зовсім нечасто, особливо після смерті найріднішої людини, Вільям пообіцяв собі завжди бути сильним, як його предки, і сміливим, як його син. — Я на це сподіваюся, — прошепотів він, а потім подумав достатньо голосно і раптово: «Не підведи, Лейла. Не дай їм отримати артефакт».

— Вам відомий цей тамплієр? — ще одне запитання, і на старенькому екрані сірого телефону з'явилася фотографія чоловіка.

— Саймон Хетевей — голова історичного відділу Абстерго Індастріз, — чітко промовив він, хоча знав про цю людину значно менше, ніж про інших тамплієрів, особливо з тими, з ким вдавалося з якоїсь причини перетнутися. Замінив Ізабель Ардан, але особисті якості й характер залишаються невідомими, — подумки додав він, провівши рукою по лінії підборіддя.

Вільям Майлс опустив погляд на свій смартфон. Вікторія Бібо прибула в Індію. Комусь може знадобитися її професійна допомога.

— Ви раніше зустрічалися з ним? — хоча асасин намагався зберігати байдужість, на його обличчі з’явився легкий інтерес. Трохи зведені чорні брови, прочинені губи — це було невміння приховати цікавість, властиве навіть асасинам.

— Ні, не доводилося, — Вільям ляснув себе по колінах і жваво підвівся, піднявши брови. — Не хвилюйся, скоро дізнаємося, що він за фрукт.

Перед ним стояв досить молодий асасин із твердими життєвими позиціями та якостями справжнього лідера. Проте Рагху бракувало досвіду та сили переконання, чим охоче користувався Вільям, знайшовши слабке місце в братстві.

— Чому ж ментор вас покинув?

— Останні його слова були такими: «Це воля богів, Рагху. Не забувай, що ти не суддя й не кат, ти визволитель і рятівник. Дотримуйся Кредо, сину, і веди братство». Найважче — змусити всіх слухатися та навчати цього новачків. Втім, охочих не так багато, як хотілося б. Ми майже не воюємо з тамплієрами, просто зберігаємо наші традиції.

— Але тепер у вас є реальний шанс допомогти собі й нам. Врятувати частину й очолити справжню боротьбу тут, в Індії. У вас на батьківщині, яку ви віддали тамплієрам без бою, — він дивився асасину прямо в очі, відчуваючи, як нестримно б'ється серце молодого воїна, як полум’я гострого гніву, породженого його «несправедливим» ставленням, розгорається в темних очах.

«Нехай буде бій».

Тепер Вільям сподівався, що індійські асасини не відступлять і не злякаються перед небезпечним та таким передбачуваним ворогом.

***

Краєм ока Саймон Хетевей помітив дивну постать. За ним явно стежили на відстані десяти метрів, не наближаючись ближче. Вичікували, вивчали слабкі місця й оцінювали можливе підкріплення у вигляді агентів Абстерго. Але, окрім нього, нікого поруч не було.

«Отже, вже пізно ховатися», — подумав Хетевей. Людей на вулиці стало значно менше через негоду: якщо в спеку вулиці Делі були переповнені, то гроза зіпсувала всі плани. Стоячи під крихким пластиковим навісом, він ненавидів холодні краплі й гуркіт грому, хоча ще кілька годин тому радів дощу.

Тепер залишалося покладатися на удачу та вірити у ті навички, які він набув завдяки Анімусу. Саймон Хетевей ще нічого не забув.

Сховавшись за рогом будинка, він потягнувся до смартфону, швидко протираючи очі й важко дихаючи. Смартфона не було. Можливо, він лежав на дні рюкзака. Ледь заспокоївши дихання, Саймон дивився вперед затуманеним поглядом. Від швидкого бігу заклало вуха, серце билося як шалене. Аналізувати та діяти раціонально не виходило. Біг і постійні хитрощі, що заважали переслідувачам, забирали ті крихти часу, яких і так не вистачало. Здавалося, ця ситуація нагадувала втечу від оперативників із мечем Жака де Моле за спиною. Тоді він був сповнений сил і ентузіазму, та все ж зміг утекти й знайти серце.