Розділ 3. Запрошення

Телон підхопив мене на руки, штовхнувши ногою двері, аби ті зачинилися. Чоловік не відривався від моїх губ ні на секунду, але я і не була проти цього. І хоча він був не першим молодиком, якого я цілувала, він був єдиним, від якого я так божеволіла.

  Ашбейн проніс мене кімнатою і невдовзі повільно та обережно опустив на ліжко. Я потягнула його за собою, дозволивши своїм рукам обвити його шию, а потім – ковзнути вище і зануритися в його волосся. 

  Руки Телона пройшлися моїм тілом і невдовзі він обхопив моє стегно, закинувши його на себе. Коли долоня чоловіка стала лоскотати мою шкіру, забираючись по моїй нозі під тканину нічної сорочки, я миттю прийшла до тями. Відірвавшись від його губ, я похитала головою, пробурмотівши:

– Зупинись.

  Повторювати двічі не варто було, адже Телон опустив мою ногу, подивившись мені в очі. Я перевела подих, роздивляючись його, а потім пояснила:

– Я хочу хоча б на маленьку частину залишитися порядною дівчиною. Нічого, окрім поцілунків.

– Це правильно, добре.

  Ашбейн усміхнувся, кивнувши і впавши на ліжко поруч зі мною. Я дивилася на стелю, все ще збираючись із думками, а чоловік тим часом не зводив погляду з мене. 

– Я ще ніколи так не робила, – сказала я чи то виправдовуючись, чи то намагаючись бути відвертою. – Ще ніколи не цілувала чоловіка, якого знаю лише один вечір.

– І як? Сподобалося?

  Подивившись на Телона і помітивши його посмішку, я і сама посміхнулася.

– Так, сподобалося.

– Якби я знав, що Аарон Дюмфанг справді має таку чарівну доньку, то неодмінно з'являвся би на кожне ваше свято.

– Та невже? Цікаво.

  Я повернулася на бік, аби мені було зручно розмовляти з молодиком і одночасно спостерігати за ним. Він мовчки дивився мені в очі і я не змогла втриматися, аби не сказати:

– Я вже бачила тебе. Не один раз.

– І де ж це було, моя люба?

– Уві сні.

  Телон посміхнувся і потягнув на мене ковдру, дбайливо вкриваючи мене.

– То, можливо, я – твоя доля? 

  Знизавши плечима, я промовчала, бо не знала, що відповісти на це. Зітхнувши, я легко перекотилася ліжком, опинившись в теплих обіймах чоловіка. Якийсь час ми мовчали: я слухали серцебиття Ашбейна, а він торкався мого волосся. Аж раптом Телон вирішив порушити цю тишу.

– Я запрошую тебе до своєї таверни. Впевнений, що тобі там сподобається і що не захочеш звідти їхати, – сказав він, зарившись своїм носом у мої світлі пасма. – У будь-якому випадку я вже не відпущу тебе, Габрі, навіть, якщо ти захочеш…

  Посміхнувшись, я заплющила очі і замислилася. Перед тим, як провалитися у сон, прошепотіла:

– Я вас почула, паничу Ашбейне. І я приймаю ваше запрошення…

***

– Габріелло, ні, ні й ще раз ні!

  Я зітхнула, сумно дивлячись на батька і розуміючи його хвилювання, але і прагнучи отримати бажане.

– Тату, все буде добре, – відповіла я, підвівшись зі стільця, на якому сиділа, і майже перехилившись через стіл татового кабінету. – Будь ласка!

– Габріелло, навіть не продовжуй просити цього, – вже суворіше мовив батько, потерши перенісся. – Ні. Як я маю відпустити тебе так далеко одну? Ти хоч чуєш, про що саме просиш? Аби я відпустив тебе невідомо куди і невідомо з ким!

  Стіни кабінету вже півгодини чули мою суперечку з батьком. І з кожною хвилиною цієї розмови мені все більше здавалося, що з цього нічого не вийде.

– Ти ж знаєш Ашбейна, – заперечила я, склавши руки на грудях. – Нічого поганого не трапиться, я поїду лише на місяць. Поки що…

  Мої слова змусили батька ще сильніше нервувати і він тихо вилаявся. Здається, якоюсь частиною себе він чітко усвідомлював: його донька все одно зробить те, що хоче. Можливо, я зараз діяла під тиском власних емоцій та почуттів. Але нічого поганого у своєму проханні я не бачила: просто влаштую собі невелику подорож. До того ж, мене повністю влаштовувала компанія Телона. 

– Тату, ти скоро поїдеш, і ми побачимося лише за місяць. Тому…

– Габріелло, будь ласка, залиш мій кабінет, – несподівано мовив батько і твердість у його голосі змусила мене слухняно почимчикувати до дверей. – Нагадай паничу Ашбейну, що йому вже час їхати.

  Тихо і невдоволено пробурмотівши щось незрозуміле у відповідь, я залишила кабінет. У коридорі на мене вже чекав Телон.

– Судячи з твого сумного обличчя, моя люба, батько відмовив тобі, – сказав він спокійно і, коли я подивилася на нього, схилив голову на бік. – Посміхнися. Посмішка тобі дуже личить.

  Я проігнорувала його комплімент, лише склавши руки на грудях і притулившись спиною до стіни.

– Майже все своє життя стирчу в цьому маєтку. Це мій дім, я люблю його. І тата також люблю. Але ти навіть не уявляєш, як мені хочеться залишити ці стіни, хоч на якийсь час…

  Чоловік підійшов до мене і, торкнувшись мого підборіддя, підійняв його, аби я не відводила погляд. Я не розуміла, чому дозволяю йому торкатися мене, цілувати… Не розумію, чому заради нього хочу залишити свій дім. Він з'явився у моєму житті напрочуд раптово…

– Посміхнися, – повторив Телон, після чого кутики і його вуст поповзли догори. – І йди збирати речі.

  Насупившись і нічого не розуміючи, я похитала головою. Зараз темно-сині очі Ашбейна здавалися вже хижими, а не хитрими.

– Ні, я не поїду без дозволу батька, вибач, я…

– Я з ним домовлюсь, Габрі, – впевнено сказав той, поки його великий палець торкнувся моєї нижньої губи. – Він не відмовить своєму старому знайомому.

  Деякий час я так і стояла біля стіни, розглядаючи Телона. Але невдовзі він відійшов, дозволяючи мені піти, що я і зробила.

***

– Габріелло, ти вчиняєш, як маленька дитина, а не розумна дівчина.

  За наказом мого батька Лів повинна була допомогти мені зібрати речі у поїздку. Але вона вже півгодини лише марно намагалася вмовити мене залишитися.

– Лів, це просто звичайна подорож, – вкотре мовила я, зітхнувши і поклавши до великої скрині чергову сукню. – Я ніколи не була в центрі нашого міста. Я взагалі мало, де була.