Розділ 2. Наяву

– Я дуже щасливий, адже сьогодні нарешті можу познайомитися з вашою донькою, – продовжив він і простягнув мені долоню. – Зі святом, панно…?

  Я розуміла причину своєї розгубленості. А от причина того, як мій батько за секунду зблід, була мені невідомою. Сьогодні він надто напружений і це починало лякати.

  Розуміючи, що наш гість чекає, аби почути моє ім'я, я вичавила із себе стриману посмішку і невдовзі мої пальці торкнулися його долоні.

– Габріелла, – представилася я і ледь стрималася, аби не зойкнути, коли його великий палець ніжно ковзнув моєю шкірою. – А ваше ім'я я можу почути?

– Телон Ашбейн.

  Молодик схилив голову на бік, роздивляючись мене і досі не відпускаючи мою долоню. У моїх снах Ашбейн був у мантії, але зараз на ньому був темний костюм, який місцями прикрашало срібне каміння.

– Виглядаєте розкішно, Габрі.

  А от тепер я сіпнулася, та не відступила ні на крок. Його дії були нахабними, він не повинен був так відкрито ковзати по мені поглядом. Я вже мовчу про те, як він звернувся до мене. Якби на його місці був інший хлопець чи чоловік, я не втрималася б і зробила зауваження. Але з Ашбейном було все інакше, бо я і досі не вірила, що вже бачила його.

– Дякую, – відповіла я і, розуміючи, що не зможу відпустити цього незнайомця так просто, подивилася на батька. – Тату, ти не проти, якщо я проведу нашого гостя? Я так розумію, що він ще не бував у нашому маєтку.

  Батько зміряв чоловіка холодним і водночас суворим поглядом, після чого спокійно відповів:

– Добре, доню.

  Не втрачаючи ані секунди, я взялась за лікоть Телона, повівши його до бальної зали. У моїй голові літало безліч запитань і я не знала, з чого мені почати.

– Невже я вам настільки сподобався, Габрі? Виглядаєте збентеженою, – несподівано сказав Телон, і я побачила на його вустах самовдоволену та грайливу посмішку.

  У цю хитру забавку можуть грати двоє.

– Звичайно, – відповіла я, йдучи з ним залою і оминаючи інших гостей. – Ми з вами раніше ніколи не бачилися?

– Я запам'ятав би вас.

  Його слова були солодкими, мов мед. Це насторожувало, але і зносило мені голову, тому я вирішила, що сьогодні можна забути про вимушену стриманість.

– А мені здається, що я вас десь бачила, – продовжила я, коли ми нарешті зупинилися біля якогось вікна, де було не так багато людей. – Звідки ви знаєте мого батька? Коли ви познайомилися?

  Ашбейн фиркнув, на мить відвівши погляд, ніби обмірковуючи мої запитання.

– Якщо я скажу, що знаю його дуже давно, то ви подумаєте, що я старий, – мовив він і його погляд зупинився на танцюючих гостях неподалік. – Ваш батько достатньо впливова людина в місті. Наші шляхи перетиналися декілька разів.

  Я уважно слухала чоловіка, не зводячи з нього погляду навіть тоді, коли служниця принесла нам вино.

– Чому ви раніше не відвідували нас? Було багато різних свят.

  Телон подивився на мене і через це декілька пасм його чорного волосся ворухнулося, впавши йому на чоло.

– Не мав вільного часу. Але я пам'ятав, що Аарон Дюмфанг має чудову доньку, якій цього року виповнюється вже вісімнадцять… Чому ви святкуєте сьогодні, Габрі? Ще увесь тиждень ви будете сімнадцятирічною.

  Відпивши трохи вина, я здійняла брови догори. Мало хто з присутніх пам'ятав, що моє свято насправді буде лише за тиждень. Звідки це знав молодик, якого я бачу наяву вперше?

– Так склалися обставини, – коротко відповіла я, спостерігаючи за тим, як Телон підніс бокал з вином до своїх вуст. – Чим ви займаєтеся, Телоне? 

– Вирішили називати мене на ім'я, як і я вас? Сміливо.

– А що? – фиркнула я, дивлячись на нього вже з вогником виклику в очах. – Вам можна, а мені – ні?

  Чоловік знову подарував мені свою яскраву посмішку. Він довго дивився на мене, після чого мовив:

– Я розкажу, якщо подаруєте мені танець.

  Я озирнулася, помітивши, що деякі гості досить пильно спостерігають за нами. Уявляю, як дивно це виглядало: з настанням вечора я приділяю свій час виключно одному гостю. 

– Добре.

  Залишивши наші бокали з напоями на підносі, Телон взяв мене за руку і провів залою. Я згадувала свій сон, вже не розуміючи, чи не сплю і зараз. Всі наші дії вже були мені знайомі. Однією долонею чоловік тримаю мою долоню, а інша – лагідно лягає мені на спину, ніби там вона і повинна бути завжди. Я знову в полоні темно-синіх очей, які ніби зачарували мене, як тільки їх побачила вперше.

– Я займаюся невеликою, але прибутковою справою, – почав Телон і я спочатку навіть забула, про що саме ми говорили. – Володію невеликою таверною майже в центрі нашого міста. Але моя таверна відрізняється від інших.

  Я подивилася на нього із запитанням в очах, тому він мусив додати:

– Моя таверна робить людей щасливими.

  Після його слів запитань стало ще більше.

– Ви достатньо самовпевнені й…

  Ашбейн не дозволив мені договорити: він несподівано притиснув мене до себе трохи ближче, а потім схилився до мого вуха, додавши:

– Я маю попередити вас про дещо важливе, Габрі.

  Мені перехопило подих, коли я відчула, як його слова лоскочуть мою шию. Я сподівалася лише на те, що нас зараз оточує багато танцюючих людей і ніхто не спостерігає за цим дійством.

– Я вас слухаю, – ледь чутно пробурмотіла я, застигши в очікуванні.

– Не грайтеся зі мною, бо в цій грі ви обов'язково програєте, моя люба. Повірте мені, ви не знаєте, з ким насправді зв'язалися…

  Посміхнувшись, я відвела погляд, але потім прошепотіла йому на вухо у відповідь:

– Я ж кажу, що ви самовпевнені, Телоне. Саме тому з вами настільки цікаво вести розмову.

  Я не бачила його обличчя, але була впевнена в тому, що його вуста зараз розтанули в хитрій посмішці. Чоловік трохи послабив хватку. 

– Вам буде ще цікавіше, якщо я скажу, що я – справжній чаклун, Габрі?

– Ще б пак, – відповіла я і на це Телон усміхнувся, але промовчав. – Що? Справді? То ви маєте справу зі справжньою магією?