Глава 30

                                                                   30 Глава
    Білка Рената передбачила майбутнє. УЗД показало дівчинку. Я була така щаслива, що у нас народиться донька. Саме цього я й хотіла. Ренат, вочевидь не знаходив собі місця від такого — теж щасливий.

— Я мріяла, щоб перший був хлопчик — сильний і хоробрий, і схожий на батька, — розповідала я, гуляючи з Ренатом по душному літньому парку.

— А друга дівчинка — схожа на маму, — додав він. — А її старший брат захисник для неї, як тато для мами.

— Так, — посміхалася я, притримуючи однією рукою невеликий живіт.

— Донечка буде красивою, розумною і талановитою, — підтримував Ренат.

— А головне щасливою.

      Ренат поцілував мене в губи. Це хіба не щастя?

      Батьки Сема не розлучилися, навіть більше: Кері пробачила йому “зраду” з іншою жінкою. А та сила, що керувала Крістіаном дозволила себе здолати. Це було чудо — ще одне.

      До сьомого місяця вагітності я ходила на роботу. Хоча Крістіан вмовляв мене взяти декретну відпустку, я відмовилася.

— Я не хочу сидіти вдома і нічого не робити, — говорила я. — Я вагітна, а не хвора.

— Ну дивись сама, — відповідав той. — Щоб це не зашкодило малюку.

— Все буде гаразд, — заспокоювала я.

      Вдома ввечері я дивилась серіал, а Ренат готував вечерю.

— Як вона могла піти від нього? — коментувала я. — Він же так піклувався про неї…

— Це ти про ту, що кожен день з новим хлопцем? — запитав Ренат, смажачи стейк.

— Так.

— Ти ж бачиш, що їй не вгодити, — відповідав Ренат. — Вона мені ще з першої серії не сподобалася.

    Я усміхнулась. Як приємно, коли хтось цікавиться тим, що ти переглядаєш і обговорює це з тобою.

     З кімнати вийшла мама. Вона підійшла до мене і сіла поруч на дивані.

— Трошки заспойлерю: вона потім повернеться до нього, —сказала вона.

— Ну мамо! — сказали ми в один голос з Ренатом.

— Навіщо ви заспойлерили? — запитав коханий. — Тепер не цікаво.

— Та чого, навпаки, — відповіла вона, лягаючи на моє плече. — Цей серіал можна вічність переглядати.

— Тут я з тобою згодна.

      Тільки ми додивилися серію, як вийшов Люк зі своєї кімнати. Він налив собі соку у прозорий, фігуристий стакан, зробив ковток.

— Ти знову по серіалах? — запитав він мене, підходячи.

— А що тут такого? — засміялася я. — Як розвага, то взагалі кльово.

— До речі, Люку, як у тебе там з тією дівчиною? — хитро примружився Ренат, викладаючи їжу на стіл.

— З якою дівчиною? — не одразу зрозумів хлопець.

      Ми всі помовчали.

— А…, з паралелі. Та ми просто спілкуємося з нею, нічого більшого.

— Точно? — запитала бабуся, усміхаючись.

— Та точно, точно, що ж ви так вчепилися в неї.

      Люк почервонів. Ох, це підліткове життя! Драматичне, незрозуміле. Пам'ятаю себе в його віці. За мною тоді стільки хлопців бігало! А зараз нічого майже не змінилося, ну крім одруження, звісно. Один з них, таки змусив моє серце розтанути.

      Він побіг до себе, а ми тихо засміялися.

— Все добре, Люку, не ображайся! — крикнула я йому вслід.

      Батько сьогодні був на нічній зміні, тому його не чекали, і сіли вечеряти. Ми далі обговорювали серіал і ділилися враженнями.

— Там ще така стерва у 3 сезоні з'явиться, — говорила мама. — Що аж через екран захочеться набити її “миле” личко.

      Я засміялася.

— Їх там, що, цілий табун? — питав Ренат.

      Вже і мама сміялася.

      Люк їв мовчки, переглядаючи пости в соцмережі. Раптом, йому прийшло повідомлення і він усміхнувся. Але побачивши наші зацікавлені погляди, він швидко змінив вираз обличчя на серйозно-сумний. Ми переглянулися. “Нехай спілкується, не заважатимемо” — читалося у погляді чоловіка. Я з мамою кивнула.