Глава 10

                                                                      10 глава
    Я відкрила білосніжний холодильник, щоб дістати продукти: сік, яйце, пиріг який дивним чином досі живий. Вдома не було свіжих огірків та помідорів, тож я вирішила поїхати в місцевий супермаркет за тими продуктами, яких не вистачало.

    Я зачинила двері на ключ. До батька навіть не заходила — та й навіщо? Сівши до машини, я завела двигун і поїхала. По дорозі я спостерігала за тим, як люди збираються на роботу, а хтось взагалі спав на лавках біля під'їзду. Погода, на диво, була сонячною і теплішою, ніж вчора. Осінь, звісно. Листя сипалося з крон дерев, що були посаджені попід дорогою.

    Приїхавши до місця призначення, я припаркувалася, День був будній, але автомобілів на парковці було валом. Я швидко закупилася і поїхала додому.

    Коли я приїхала, то угледіла автомобіль Чарльза, помічника Кріо.

    “Цікаво, що він тут забув? — подумала я. — Можливо до батька…”

    Я зайшла у двір, а біля дверей будинку уже чекав Чарльз.

— Привіт, — сказав він протяжно. “П'яний”, — зробила висновок я.

— Чого треба? — запитала, коли він піднявся і відійшов, щоб я відчинила вхідні двері.

— Колекціонера, — він намагався поправити свій плащ і джинси, але пальці його не могли зосередитись.

— Ти знаєш в якому він стані?

— Ну звісно.
 

  Ми зайшли в приміщення. Я почала викладати покупки на стіл і сказала:

— Ну йди, чого чекаєш.

    Він кивнув і поплентався до підвалу. Відкрив дверцята і увійшов туди.

    Розмови я не чула, а чула тільки глухі баси. В мене не було часу до них заходити, тому я куховарила біля плити весь час, поки Чарльз був у нас.
 

    Я зайшов до цього смердючого підвалу, що був мені знайомий ще з юнацьких років.
 

— Ого, які люди! — привітався зі мною Колекціонер. — Чарльзе, радий тебе бачити.
 

— Я вас також, — удавано лестив йому я. Я прийшов по ділу все таки.
 

— Що тебе сюди привело? — запитав він, булькаючи у своїй банці.
 

— Є одна делікатна справа.
 

— Говори, я слухаю.
 

— Словом, я хотів би, аби ви дали згоду на шлюб з вашою донькою, — я дивився на нього, очікуючи позитивної відповіді.
 

    З його очей витікали бульбашки — очевидно, він був здивований.
 

— Ти її справді кохаєш чи в тебе на неї інші плани? — прискіпливо запитав той.
 

— Так, я її кохаю, — відповів я.
 

    Звісно ж, що я йому збрехав, адже насправді мені потрібна була влада, якою він міг би мене наділити, коли я стану його зятем, після того, як довгий час був вірною слугою. Хоч Аміра мені й симпатична як подруга, та більших почуттів до неї я не маю.
 

— Чарльзе, Чарльзе, — сказав Колекціонер, сміючись так, що аж банка захиталася. — Навіть не знаю. Я не готовий відпускати її з-під свого крила.
 

— Або ви даєте згоду на її одруження зі мною або вашій доньці буде непереливки! — голосно пригрозив йому я. Не було часу на довгі розмови.
 

— Як ти смієш піднімати на мене тон у моєму ж домі! — у відповідь крикнув мені той.
 

— Я попередив, — і вийшов з серйозним поглядом та намірами з підвалу.
 

— До скорої зустрічі, Аміро, — востаннє я глянув на неї: вона справді розкішна. Таких, як вона не знайдеш навіки. Я вийшов з цього дому, сів в автомобіль і чкурнув, мало не загрузши в багнюці.

— Дивний якийсь, — мовила я вголос.

    Обід був готовий, тож я зайшла до батька, аби він тільки перестав рвати голос.

— Аміро, тепер ти будеш помічником Кріо, — повідомив він мені. Його червоні очі доброго не віщали.

— Тобто? — обережно спитала я.
 

  Батько закрив очі і мовив:

— Чарльз став занадто егоїстичний і самовпевнений. І дуже прошу тебе — менше з ним зустрічайся.

— А як же збори? — я була дуже шокована.

— Ти тепер головна за них. Ти вирішуєш на яку годину і хто має прийти. Якщо все-таки запитає, скажеш йому, що я призначив тебе і в нього більше немає ніяких прав. І ще: зроби, як годиться  — не буде життя тим, хто йде проти господаря.

    На останніх словах він відкрив очі, поглянувши прямо на мене.

— Добре, — покірно відповіла я.

    Досі відходячи від шоку, я ледве доїла обід. Я не могла повірити в те, що тепер я — помічник, і мені належить більша влада. Треба було сповістити про це Кріо.

    Я зателефонувала йому і вийшла в сад, за яким любила доглядати мама. Нарешті він підняв слухавку.

— Так, Аміро, слухаю, — відповів його сонний голос — відпочивав.

— Батько призначив мене твоїм помічником і сказав, щоб я звільнила Чарльза.

— Отакої…, — ми хвилину мовчали, потім я сказала:

— Мені треба з ним розплатитися по правилах. Я… я не знаю, Кріо, — майже плакала я йому в слухавку.

— Чарльз добрий слуга, але останнім часом він поводить себе не так, як потрібно прибічникам. Але, якщо твій батько наказав розправитись з ним, то ти не маєш права не виконати. Чим допомогти?

    Я вдихнула і набралася готовності до справи.

    Кріо пообіцяв допомогти з ним, тому я була спокійна.

    Через тиждень ми почали втілювати план в життя. Я дуже хвилювалася, аби все вийшло. На жаль, сталося зовсім не так, як ми планували.

    Кріо викликав до себе пізно ввечері Чарльза, тому що йому треба була допомога по перестановці кабінету і з системою магії, яка вийшла з-під контролю. Все. Чарльз попався на гачок! Та не довго ми раділи.

    Я підготувала зілля сплячки і підлила в домашній чай, і принесла в термосі чоловікам під приводом “перекусу”.