Глава 3

                                                                  3 Глава 

    На мить я застрягла в спогадах. У чужому домі, у чужому серці, серед тіней, що пахли колись коханням. А тепер — знову тут. Холод підлоги під руками, відчутний присмак заліза в роті. Я різко вдихнула — ніби поверталася після довго занурення. Все ще втупивши погляд на казанок-дзеркало, я відчула пекучий біль на спині.

    Татуювання почало світитись, так, наче під шкірою жеврів справжній вогонь. А потім з'явився спалах — із нього вистрибнула лисиця, сплетена з диму та хитрощів.

    Я навіть не злякалася. Вона була частиною мене. Моїм голосом, моїм прокляттям і захистом.

    Лисиця обережно ступила на бетонну підлогу, розтягнулася, позіхнула й лягла у свою лежанку біля сходинок на гору, наче звична тінь.

    Я мовчки спостерігала. А потім — відчула, як у повітрі змінився подих часу. Її очі застигли вдалині.

    Вона згадувала.
 

    Я лягла, згорнувшись хвостом, слухаючи, як у підвалі булькають голови. Полум'я в каміні відбивалося на моїй шерсті — кожен спалах нагадував минуле, якого я не могла позбутися. Мене створили з її душі, але я жила своїм життям — і колись теж любила.
 

    Його звали Фенікс. Так, як вогонь, що ніколи не згасає. Ми зустрілися давно — коли ще Аміра зустрічалася з Семом. Їхні почуття торкнулися нас, змішалися в дивну силу, яка не мала  меж. Він був вогнем, я — іскрою. Разом ми могли палати, але не згоряти.
 

    Та потім все змінилося. На моїх очах Фенікс ставав інакшим: гарячішим, дикішим, болючим. Він палав не коханням, а ревнощами.
 

— Вона забирає тебе в мене! — кричав він, коли ми востаннє зустрілися у світі символів. Його крила горіли, висипали попіл на червоне небо.
 

— Якби не мій господар — ми б досі були щасливі вдвох!
 

    Я мовчала. Бо знала, що він має рацію. Не від нас залежала наша доля. Те, що було між Семом і Амірою, текло й по наших венах. Коли вони сварилися, ми рвалися одне до одного, але вже не з любові, а з болю.
 

    Тоді Фенікс згорів.
 

    Його полум'я спалахнуло в моїх очах востаннє і згасло, лишивши по собі шматок магічного дару, що досі живе у мені.
 

    Іноді, коли Аміра торкається свого зап'ястя, я відчуваю той запах — запах згорілої любові.