Глава 68

Сергій та Ірина вирушили до Юрмали, але їхня подорож перетворилася на військову операцію. Вони знали, що у них є лише одна перевага: ворог вважає, що вони нічого не підозрюють.

​Вілла на березі Балтійського моря була тихою, огородженою таємницею. Охоронці, найняті Катериною, були професіоналами. Сергій, користуючись форою, отриманою завдяки хибному сліду (Гданськ), зумів швидко проаналізувати ситуацію.

​Вони проникли на територію через сусідній ліс. Професор Віктор Орлов чекав їх у вітальні. Він був тендітним чоловіком, який роками жив у страху, але зараз у його очах горіла рішучість.

​— Ви прийшли, — тихо сказав він. — Я знав, що нащадки моїх друзів будуть такими ж сміливими.

​— Нас зрадили, Професоре, — одразу попередив Сергій. — Ваш притулок відомий. Нам потрібне Ваше свідчення негайно.

​Орлов почав говорити, його слова були як важкі, холодні камені, що викривали мережу.

​— «В.О.В.К.» — це не просто мережа, це тіньова державна структура, яка забезпечувала фінансову незалежність колишньої номенклатури. Батьки Ірини були їхньою єдиною загрозою. Вони мали намір повернути національну власність, включно з особняком.

​— Хто "Голова"? — запитала Ірина, її голос тремтів від напруги.

​Професор Орлов подивився на Ірину, і в його очах була неймовірна жалості.

​— "Голова" — це не ім’я. Це посада. Це особа, яка контролювала кожен Ваш крок від моменту, коли Ви повернулися з Берліна. Особа, яка втерлася у Вашу довіру, щоб використати Ваше бажання справедливості для знищення всіх, хто стояв на шляху «В.О.В.К.».

​Раптом, у цей момент, пролунав стукіт у двері. Охоронець, який стояв на вході, різко застогнав. Пастка спрацювала.

​Двері вітальні відчинилися. У світлі вечірнього сонця, що падало з вікна, стояла Оля, а поруч із нею — Орест Вересень. Оля тримала зброю, але її очі були сповнені болю і люті, спрямованої на Ірину.

​— Нарешті, — з насолодою промовив Орест. — Місія завершена.

​— Оля! Як ти могла?! — крикнула Ірина, і цей біль зради був сильнішим за будь-який фізичний удар.

​Оля посміхнулася – це була зламана, потворна усмішка.

— Ти думаєш, що тільки ти маєш право на щастя? Твої батьки знищили мого батька, Іро! Вони зробили мене сиротою, коли я була дитиною, щоб захистити свій "чистий" імідж! Я втерлася в твою довіру, Іро. Я знала про твою дитину, про твої страхи, про твою слабкість до Сергія. Ти була ідеальною зброєю для знищення Коваля, нашого тимчасового ворога.

​Орест підтвердив: — Я дав вам ключ, щоб витягнути вас з тіні. А Оля, вона знала, що ви поїдете за Орловим. Вона впізнала адресу, яку ви передали Катерині, бо вона сама влаштовувала цей притулок!

​Сергій зрозумів: вони були ідеальним тандемом: Орест забезпечував юридичне прикриття, а Оля — емоційний контроль над жертвою.

​Сергій кинувся до вікна, щоб виграти час. У цей момент Орлов, стоячи за диваном, вигукнув, його голос був сильний і чіткий:

​— Голова «В.О.В.К.» — це не Оля і не Орест! Це людина, яка завжди була над нами! Її ім'я... Каріна!

​Шок на обличчях Олі та Ореста був справжнім. Вони не чекали цього.

​— Брехня! — вигукнула Оля. — Каріна відбуває термін!

​— Ні! — крикнув Орлов. — Каріна не відбуває термін! Вона — Голова! Вона лише імітувала падіння, щоб контролювати вас обох, маніпулювати судами! Вона контролює «В.О.В.К.» прямо з-за ґрат!

​Це був фінальний, абсолютно несподі

ваний поворот: їхній старий ворог, Каріна, була не пішаком, а Головним ляльководом, який керував і Ковалем, і тепер Олею та Орестом, зі своєї "в'язниці".

​У цей момент Сергій розбив вікно.

​— Біжимо! — крикнув він Ірині.