Глава 67

​Подорож до Риги була незручною та виснажливою. Сергій та Ірина долали маршрут через Польщу, уникаючи прямих авіарейсів, щоб не лишити цифрових слідів. Вони зупинилися в маленькому, непомітному готелі в Старому місті, використовуючи лише готівку та анонімні телефони.

​Сергій, керуючись інтуїцією, сховав "Особистий Архів" (видобутий в особняку) у надійному банківському сейфі в Ризі, залишивши при собі лише копії. Він знав, що найцінніше — це живий свідок.

​Ірина зателефонувала додому, спілкуючись з Олею — нібито подруга була єдиною, хто доглядав за Віолеттою та Максимом. Голос Олі був спокійним і впевненим, вона розповідала про справи у фонді та успіхи дітей. Цей дзвінок був як бальзам на душу для Ірини, але Сергій, пам'ятаючи про свої підозри, не розслаблявся.

​Зв'язавшись із Катериною, донькою професора Орлова, вони домовилися про зустріч у Ризькому соборі — місці, де завжди багато туристів, що забезпечувало певний рівень безпеки.

​Катерина Орлова, жінка років сорока, з обличчям, виснаженим роками тривоги, була напруженою. Вона не вірила їм до кінця.

​— Ви привезли докази? — одразу запитала вона.

​Ірина показала фотографію щоденника своєї матері, де детально описувалася роль батьків у порятунку Орлова.

​— Вони були чесними людьми, — прошепотіла Катерина, сльози навернулися на її очі. — «В.О.В.К.» хотіла знищити його, коли він відмовився підписати фальшиві документи про передачу колекції. Вони інсценували його смерть, але мої батьки... вони сховали його.

​— Де він? Ми маємо отримати його свідчення, — сказав Сергій.

​Катерина дала їм адресу: маленьке, приватне санаторію на березі Юрмали, де її батько переховувався під вигаданим ім'ям.

​— Він чекає. Його свідоцтво — це єдина правда, що залишилася, — сказала Катерина, прощаючись.

​Сергій відчував, що навколо них стискається коло. Виходячи із собору, він вирішив зробити останню, критичну перевірку.

​Він відійшов убік і, використовуючи анонімний телефон, надіслав повідомлення Оресту Вересню (адвокату, який дав їм ключ): «Знайшли справжній архів, але Орлова тут немає. Його слід веде до Гданська». Сергій спеціально назвав неправильне місто, щоб перевірити реакцію.

​Через п'ять хвилин Сергій побачив, як Орест Вересень відповів на це повідомлення. Але його відповідь була адресована не Сергію, а, як він припустив, своєму справжньому керівництву: «Вони в Ризі. На Юрмалу. Я підтвердив».

​Сергій відчув внутрішній холод. Він швидко показав Ірині цей перехоплений сигнал.

​— Орест не працював на нас. Він був провокатором! Він знав, що ми в Ризі і куди ми поїдемо.

​Ірина була приголомшена: — Але як він дізнався, що ми в Ризі? Ми ж нікому не казали! Тільки... Оля...

​Сергій обійняв дружину, в його очах була біль: — Ми маємо йти, Іро. Нас чекає пастка, але тепер ми знаємо, що нас зрадили зсередини.