Глава 64

​Сергій та Ірина, сховавшись у тіні старовинної монастирської стіни, спостерігали за незнайомцем. Його холодна, професійна манера поведінки підтверджувала гіпотезу Ірини: вони зіткнулися не з випадковим злочинцем, а з частиною старої, могутньої структури, яка захищала свої інтереси.

​Сергій, залишивши Ірину в безпечному місці, повернувся до готелю, щоб перевірити останню частину загадки: "де Білий Кінь відпочиває".

​Він зателефонував детективу Максиму, попросивши знайти деталі про зниклу статую Лева у монастирському дворику.

​Детектив Максим, використовуючи свої зв'язки серед антикварів, знайшов інформацію: статуя Лева була знищена під час реставрації у 60-х, а матеріал з її основи був використаний для створення нового вівтаря у каплиці, яка була присвячена святому Юрію (Георгію Переможцю), що сидить на Білому Коні.

​Сергій миттєво зрозумів:

— "Лев'яче Серце" впало (статуя Лева знищена), а "Кінь" відпочиває (Кінь на вівтарі у каплиці)! Місце схованки пов'язане з вівтарем Святого Юрія!

​Це була ідеальна схованка: ніхто не шукатиме компромату під вівтарем.

​Наступної ночі вони повернулися до монастиря. Сергій заздалегідь підготував обладнання: легкий реставраційний інструмент, щоб не пошкодити старовинну кладку.

​Вони були обережні, знаючи, що ворог може бути поруч. Ірина стежила за професіоналом, якого вони назвали "Оперативник", а Сергій проник до каплиці.

​Світло місяця проникало через високі вітражі. Каплиця була наповнена гнітючою, сакральною тишею. Сергій знайшов вівтар, присвячений Святому Юрію. Він нагадував собі: "Не паніка, а логіка".

​Ірина, тим часом, спостерігала за "Оперативником". Той стояв у підвалі біля нової кладки, вимірюючи стіну якимось електронним приладом. Він шукав у підвалі, тоді як таємниця була нагорі! Батько Ірини передбачив, що всі шукатимуть схованку в підвалах.

​— Швидше, Сергію, — прошепотіла Ірина у гарнітуру. — Він ще не знає справжнього місця!

​Сергій, використовуючи схеми, які він отримав від Максима, знайшов у підніжжі вівтаря ледь помітну виїмку. Він вставив туди металевий ключ, отриманий від Ореста. Ключ повернувся, і плита обережно від'їхала, відкриваючи невелику, глибоку нішу.

​У ніші лежав маленький металевий контейнер, схожий на старовинну військову флягу, захищений вакуумною упаковкою. Це був справжній архів.

​Сергій вихопив контейнер і подав сигнал Ірині. Вони почали відходити до заздалегідь домовленого місця втечі.

​Але в цей момент "Оперативник" у підвалі, завершивши свої вимірювання, отримав, мабуть, сигнал. Він кинувся до виходу з монастиря.

​Він помітив їх, коли вони перетинали двір.

​— Стійте! — вигукнув він, витягуючи щось блискуче. Це не була зброя, а портативний пристрій заглушення та світловий імпульс.

​Сергій кинувся вперед, захищаючи Ірину своїм тілом.

​— Біжи до машини, Іро! — закричав він.

​Сергій та Ірина, незважаючи на вагітність Ірини, бігли через густий ліс. "Оперативник" був швидший, але Сергій, як колишній спортсмен, знав, як використовувати переваги місцевості. Він кинув під ноги переслідувачу пару гілок, затримавши його.

​Нарешті, вони сіли в машину. Ірина завела мотор.

​— У тебе є це? — Ірина, задихаючись, подивилася на Сергія.

​Сергій стиснув у руці холодний, металевий контейнер. — Так. Празький Акт у нас.

​Вони не зупинялися, поки не перетнули кордон, відчуваючи, що за ними полює не просто корумпований чиновник, а державна таємниця.

​Тепер, коли герої в безпеці, наступна глава буде присвячена розкриттю самого архіву та ідентифікації справжнього ворога.