Глава 63

​Сергій та Ірина, представляючись міжнародними інвесторами, які шукають об’єкти для реставрації в рамках розширення їхнього благодійного фонду, прибули до Польщі. Місцем призначення був старий, забутий монастир на півдні країни, що стояв біля руїн колишнього замку з гербом Білого Коня.

​Монастир був місцем дивовижної, але похмурої краси. Його фасад був покритий густим плющем, а подвір'я — тишею, яку порушував лише вітер. Ірині здалося, що це місце ідеально підходить для приховування таємниці.

​Їх зустрів місцевий священик, Отець Ян, чоловік похилого віку, який радо погодився показати їм будівлю.

​— Ми десятиліттями шукаємо інвесторів, — зітхав Отець Ян. — Місцеві легенди кажуть, що в підвалах лежить похованим "Лев'яче Серце", але ніхто не наважується це перевірити.

​Коли вони спускалися до темних, кам’яних підвалів, Ірина відчула дивне дежавю. Батько не міг просто так вибрати це місце. Вона відчула, що архів знаходиться дуже близько.

​В одному з відгалужень Сергій помітив, що невелика ділянка кам'яної кладки виглядає підозріло новою.

​— Отче, а чи проводилися тут якісь ремонтні роботи останнім часом? — запитав Сергій, демонструючи інтерес інвестора.

​— Ні, пане Макаренко. Тут не ступала нога будівельника останні років п’ятдесят. Хіба що місцеві хлопчаки іноді пробираються, — сказав Ян.

​Ірина та Сергій перезирнулися. Хтось тут був, і досить недавно. Їхній невідомий ворог, який вбив її батьків, можливо, також шукав "Празький Акт".

​Повернувшись до свого готелю, Ірина дістала пергамент із сейфа в Цюриху. На ньому була незрозуміла печатка та малюнок, схожий на абрис внутрішнього дворика монастиря.

​Сергій використав свої навички бізнесмена, щоб знайти старі фотографії монастиря. Він виявив, що на старих планах у дворику була статуя Лева (символ Галичини), яка зникла у 60-х роках.

​— "Лев'яче серце" впало! — вигукнула Ірина, поєднавши фрази батька. — Але де відпочиває "Кінь"?

​Вони знову вивчили стару карту. Ірина помітила, що пергамент був написаний спеціальними чорнилами. Сергій, використовуючи світло свого телефону та спеціальний фільтр (знання, отримане від детективу Максима), виявив другий шар тексту — це були хімічні формули та дати.

​— Батько завжди був упевнений у науці, — прошепотіла Ірина. — Це не просто карта, Сергію. Це формула!

​Ірина розшифрувала формулу: вона вказувала на склад мінералів у ґрунті. А дати? Дати збігалися з візитами якогось "Професора Орлова" до монастиря у 1990-х роках.

​— Орлов... це може бути член тієї самої "Проєкт Спадщина"! Він також шукав це місце, — зрозумів Сергій.

​Вони були за крок від відкриття, але відчували, як навколо них стискається коло.

​Тієї ж ночі, коли Ірина та Сергій знову повернулися до монастиря, щоб вивчити місцевість, вони помітили чорний, дорогий позашляховик без номерних знаків, припаркований у густому лісі за монастирем.

​— Ми не одні, Сергію, — прошепотіла Ірина. — Вони тут.

​Із машини вийшов високий, міцний чоловік у військовому одязі. Він не був схожий на звичайного злодія — його рухи були чіткі, а погляд холодний і професійний. Він підійшов до нової кладки у підвалі, яку помітив Сергій, і почав її уважно оглядати.

​— Вони знають, що ми близько, — промовив Сергій. — Вони чекають, поки ми розкриємо таємницю, щоб потім забрати її... і позбутися нас.

​Ця сутичка була неминуча. Сергій та Ірина, єдині та озброєні лише інтелектом, повинні були випередити нового, небезпечного ворога, який був безпосередньо причетний до трагедії її батьків.