Глава 59

​Життя мало бути ідеальним. Будівництво "Нової Школи" йшло за графіком, а Ірина з Сергієм обговорювали ім'я для майбутнього малюка, мріючи про спільне літо. Вони щойно поховали всі примари минулого і насолоджувалися справжнім, вибореним щастям.

​Сергій повернувся через годину після того, як мав забрати Максима з футбольної секції. Він стояв у вітальні, як статуя, його шкіра була бліда, а погляд — порожній. В руці він стискав клаптик паперу.

​— Його немає, Іро, — його голос був лише хрипом. — Максим... його викрали.

​На столі, під яскравою лампою, лежала поштова листівка — стара, з вицвілою фотографією Тернопільського озера, і жахливим почерком Олега Коваля:

​"Я обіцяв, що гра закінчиться, коли я захочу. Мій 'відпочинок' був недовгим. Твій син тепер у мене. Чекай на мої умови. Коваль."

​Ірина відчула, як її вагітне тіло пронизав гострий, крижаний біль. Але її розум, вишколений роками боротьби, миттєво відкинув страх. Вона підійшла до Сергія, який почав бити кулаком по стіні, відчуваючи безсилля.

​— Зупинись, Сергію! — її голос був різким, як постріл. — Він цього й добивається! Паніка — це його зброя! Наша зброя — це холодний розум і наше єднання. Ми знаємо, що він хоче: він хоче, щоб ми страждали. І ми покажемо йому, що ми страждаємо, але всередині ми його знищимо.

​За півгодини вони були в офісі. До них приєдналися Оля, бліда від жаху, та детектив Максим, який почав збирати дані з футбольного поля.

​— Він не вимагав грошей. Він вимагає помсти. Він хоче дивитися, як ми руйнуємо себе, — аналізувала Ірина, швидко малюючи схему на дошці. — Ми з Трояном навчили його, що фінанси і бізнес — це лише інструменти. Тепер він б'є по особистому.

​Сергій, взявши себе в руки, згадав про Коваля-бізнесмена. — Він цінує тільки публічний тріумф. Він не заспокоїться, поки не побачить мого публічного падіння.

​— Ідеально, — сказала Ірина. — Ми інсценуємо катастрофу. Оля, ти негайно запускаєш контрольований витік інформації. Наш фонд, "Спільне Майбутнє", визнаний банкрутом. Через "непередбачені фінансові махінації Коваля", які розкрилися заднім числом. Сергій, ти продаєш свої акції за безцінь. Публічно!

​Наживка була кинута. Коваль, побачивши, що його вороги публічно "знищені", відчує тріумф і вийде на зв'язок.

​На світанку, коли на новинних стрічках вже панувала паніка («Імперія Макаренка руйнується!», «Благодійний фонд банкрут!»), пролунав дзвінок.

​— Бачу, новини ти вже читав, Сергію, — голос Коваля був тріумфальним. — Як тобі бути на руїнах? Всі твої зусилля були марними.

​— Ти виграв, Коваль. Я готовий віддати тобі все, — голос Сергія звучав зламано, зігравши роль переможеного. — Але я хочу, щоб ти знав, де ми зустрінемося. Ти прийдеш на будівельний майданчик "Нової Школи". Ти забереш документи і віддаси мені сина. Це моє останнє місце гордості, і я віддаю його тобі.

​Коваль засміявся довгим, істеричним сміхом. — Чудово! Фінал на твоїх руїнах. Будь сам. І не думай про поліцію.

​Місце зустрічі, будівельний майданчик їхньої мрії, стало місцем фінальної сутички.

​Сергій та Ірина прибули туди самі. У будівельному пилу, біля недобудованої стіни майбутнього спортивного залу, їх чекав Коваль, тримаючи за руку переляканого Максима.

​Коваль кинув Максима на землю. — Спочатку документи, Сергію!

​— Вони тут, — Сергій кинув на землю фальшивий контракт.

​Коваль підняв папір, читаючи назву "Передача прав на будівництво...", і його обличчя скривилося від тріумфу. Він на мить відвернувся. Цього було достатньо.

​— Ти знову не зрозумів, Коваль, — спокійно сказала Ірина, виходячи вперед, незважаючи на вагітність. — Ти не зрозумів тоді, і не зрозумів зараз. Це була пастка. Ти цінуєш папір більше, ніж життя.

​Раптом з-за недобудованих стін вискочив детектив Максим. У ту саму мить Сергій кинувся на Коваля.

​Зав'язалася коротка, але жорстока сутичка. Сергій, керований батьківським інстинктом і давно накопиченою люттю, був сильніший. Він знешкодив Коваля, а детектив Максим вихопив хлопчика і відтягнув його в безпечне місце.

​Сергій підняв Коваля і, дивлячись йому у вічі, промовив слова, які були фінальним вироком:

— Твоя гра закінчена, Коваль. Ми вистояли. А ти залишився сам.

​Максим кинувся до батьків. Сергій, задихаючись, обійняв сина і дружину.

​Ірина підійшла до Сергія. Вони стояли втрьох на будівельному майданчику їхньої мрії, а біля їхніх ніг лежав їхній переможений ворог.

​— Татуювання на нашому серці — це наше сімейне татуювання, Коваль, — тихо сказала Ірина. — І воно сильніше за твою помсту.