Глава 58

​Поїздка до Берліна була запланована не як відпочинок, а як фінальна місія. Сергій та Ірина, залишивши Максима під опікою Олі, вирушили до міста, де народилося їхнє найбільше горе і де почалося Іринине таємне геройство.

​Берлін зустрів їх осіннім холодом. Для Ірини місто стало примарою минулого. Вона вела Сергія знайомими вулицями, але тепер розповідала йому не про юридичні фірми, а про клініку, де намагалася допомогти Софії, та про свій страх, що чутки про "таємну дитину" зруйнують його.

​— Коли я тут жила, я почувалася, як у в'язниці, — зізналася Ірина, стоячи біля старого офісного центру. — Я знала, що я тут заради тебе, але не могла тобі сказати. Це було найважче мовчання в моєму житті.

​Сергій міцно тримав її за руку. Його лють на Каріну і Коваля посилилася, але його повага до Ірини зросла до небес.

​— Ти була мужнішою, ніж я коли-небудь міг уявити, — сказав він. — Ти не лише адвокат. Ти мій справжній герой.

​Кульмінацією подорожі стала зустріч із прийомною родиною Марії — професором історії Клаусом та його дружиною Інгою. Вони були вдячні Ірині, яка два роки тому виступила їхнім юридичним ангелом-охоронцем.

​Маленька Марія, енергійна дівчинка з яскравими очима, вийшла до них у сад. Вона була щасливою, оточена любов'ю. Ірина, дотримуючись суворих юридичних правил, не могла сказати, хто вона, але просто представилася "старою подругою родини".

​Коли Ірина побачила, як Марія сміється, граючись із собакою, вона відчула, як її серце наповнюється теплом. Вона не лише врятувала свій шлюб і бізнес — вона забезпечила щастя цій маленькій дівчинці.

​— Вона щаслива, — прошепотіла Ірина, на її очах з'явилися сльози. — Моя місія виконана.

​Сергій, спостерігаючи за Іриною та Марією, усвідомив, що це була фінальна, реальна ціна "Берлінської втечі". Вона пожертвувала їхніми стосунками, щоб він міг мати бізнес, і щоб ця дитина мала дім.

​Увечері, повернувшись до готелю, Ірина відчула абсолютне полегшення.

​— Я більше не боюся цього міста, — сказала вона, дивлячись на вогні Берліна. — Усі примари відступили. Я більше нічого не приховую.

​Сергій підійшов до неї і обійняв. Він знав, що його дружина не просто повернулася до нього, вона повернулася до себе.

​— Тепер у нас є лише один шлях, кохана, — сказав Сергій. — Вперед. До нашої школи. До нашого сина. І до нашої дівчинки чи хлопчика.

​Він ніжно поцілував її. Цей візит до Берліна, колись міста її вигнання та болю, став місцем їхнього фінального, непорушного єднання.