Глава 57

Життя набуло нового, радісного сенсу. Новина про вагітність затьмарила всі попередні перемоги. Сергій був уважним, а Максим щодня розмовляв із животом Ірини, розповідаючи майбутньому братику чи сестричці про нову школу.

​Будівництво "Нової Школи" йшло повним ходом, але Ірина все ще займалася юридичним очищенням активів, отриманих від Коваля. Це була рутинна, але необхідна робота.

​Одного разу, переглядаючи фінансові звіти його європейської фірми, Ірина натрапила на дивний файл, замаскований під "оплату консультаційних послуг". Він був зашифрований, але містив назву, яку вона впізнала: "Мурманн". Це було прізвище її найкращого друга та колеги з Берліна, якого вона вважала надійним.

​Вона швидко відправила файл Максиму (детективу) для розшифрування. Відповідь прийшла вночі. Це була довідка про фінансову допомогу та лікарняні рахунки, сплачені фірмою Коваля.

​Ірина сіла на ліжку, не вірячи своїм очам. Це були її власні медичні рахунки дворічної давності, коли вона була в Берліні, та рахунки за послуги приватної клініки, пов'язані з... усиновленням.

​Ірина розбудила Сергія. — Сергію, ти пам'ятаєш, як Коваль і Каріна розпускали чутки про "таємну дитину" під час моєї втечі до Берліна?

​— Так, вони використовували це, щоб очорнити тебе. Ми вирішили, що це просто наклеп.

​— Це був не наклеп, Сергію. Це була інформація, яку вони використали неправильно, — прошепотіла Ірина, показуючи йому документи. — Подивися на ці рахунки.

​Документи чітко засвідчували: під час перебування Ірини в Німеччині вона не лише працювала, але й надавала юридичну та фінансову допомогу молодій українській жінці, Софії, яка опинилася у безвихідній ситуації і змушена була відмовитися від дитини в Берліні. Софія була клієнткою матері Ірини.

​Найбільшим шоком було ім'я, вказане як "тимчасовий опікун та юридичний представник": це була Ірина Власенко.

​— Я... я була її єдиною опорою, — пояснила Ірина, голос її тремтів від спогадів. — Я не могла цього ігнорувати. Я допомагала оформити документи, щоб дитина потрапила до найкращої німецької родини. Чутки про "таємну дитину" поширилися, тому що я приховувала свої постійні візити до клініки, щоб ніхто не дізнався про Софію та її ситуацію. Я навіть платила за клініку, коли у матері Софії закінчилися гроші.

​Сергій був вражений. Його "татуювання на серці" знову запекло, але цього разу від гордості та глибокого захоплення.

​— Ти... ти не просто втекла, щоб урятувати мій бізнес. Ти втекла і там, потайки, рятувала чужу дитину і чужу долю. Ти взяла на себе тягар цього таємного опікунства, щоб захистити репутацію молодої матері та забезпечити дитині краще майбутнє.

​— Я була її юридичним представником, Сергію. Я відповідальна за те, щоб ця дитина, Марія, була щаслива, — сказала Ірина.

​— Але навіщо Ковалю ці документи? — запитав Сергій.

​Ірина вказала на файл. — Коваль шантажував мого друга Мурманна через його власні фінансові проблеми, змушуючи його шпигувати за мною. Мурманн, щоб врятуватися, передав Ковалю цю інформацію про "таємну дитину" як "цінний компромат". Але сам Коваль не зрозумів її справжньої суті — він думав, що це мій особистий провал, а не благородний вчинок.

​Тепер картина була повною. Коваль використовував усі чутки, не розуміючи, що справжня таємниця Ірини — це не гріх, а акт милосердя.

​Сергій обійняв Ірину. — Ти дивовижна. Ти рятувала світ потайки, поки я тебе звинувачував.

​— Тепер, коли ми знаємо правду, ми не можемо ігнорувати її. Марія незабаром святкує свій четвертий день народження, — сказала Ірина, дивлячись на документи. — Я маю обов'язок перед цією дівчинкою.

​— Який?

​— Я пообіцяла, що якщо її нові батьки зіткнуться з юридичними труднощами, я допоможу. І щороку я маю право переконатися, що з нею все гаразд. Я повинна поїхати до Німеччини, Сергію. В останній раз. Це фінальний викуп моєї таємниці. І я хочу, щоб ти поїхав зі мною.

​Це була не просто поїздка. Це був останній крок до того, щоб остаточно закрити болючий розділ "Берлінської втечі" та показати Сергію, як саме вона жила, коли була від нього далеко.