Глава 43

Щастя, що оселилося в житті Ірини та Сергія Макаренків після весілля і звістки про майбутнє поповнення, здавалося непереможним. Їхні "татуювання на серці" загоїлися, перетворившись на свідчення випробуваної любові. Вони будували спільне майбутнє в Тернополі, їхній дім наповнювався затишком, а благодійний фонд процвітав, приносячи реальні зміни в життя сотень дітей. Ірина сяяла, виношуючи їхню дитину, а Сергій був уважним і турботливим чоловіком, який здавалося, навчився на своїх помилках.

Проте, Каріна не забула своєї поразки. Її ненависть лише посилилася, перетворившись на одержимість. Вона таїлася, вичікуючи слушного моменту, щоб завдати останнього, нищівного удару. І цей момент настав.

Компанія Сергія уклала дуже важливий міжнародний контракт, що вимагав святкування на високому рівні. Вечірка була організована з великим розмахом, запросили всіх ключових партнерів, представників влади та ЗМІ. Ірина, через вагітність, не змогла бути присутньою до самого кінця, залишивши захід раніше. Сергій залишився, щоб завершити переговори та провести гостей.

Саме там, у розпал свята, спрацював підступний план Каріни. Вона діяла не сама. Їй допоміг один з давніх недоброзичливців Сергія, дрібний конкурент, який був давно ображений на його успіх. Він, під виглядом святкування, постійно пропонував Сергію випити. Сергій, розслаблений після успішних переговорів і відчуваючи ейфорію від перемоги, не помітив підступу. У його келихи підливали щось сильне, що швидко затуманило його свідомість. Він втрачав контроль, його думки плуталися, а координація рухів погіршувалася.

Остання, що він пам'ятав, – це розпливчастий жіночий силует, який підійшов до нього, коли він, хитаючись, намагався вийти. Голову огорнув туман, а ноги відмовлялися слухатися.

Ірина прокинулася зранку з передчуттям чогось недоброго. Сергія не було поруч. Вона набрала його номер – телефон був поза зоною досяжності. Тривога стиснула її серце.

Через кілька годин пролунав дзвінок. Це була Таня. Її голос був сповнений жаху.

— Іро… ти бачила новини? — прошепотіла вона. — Терміново ввімкни телевізор!

Ірина, тремтячими руками, увімкнула новини. На екрані з'явилося шокуюче відео. Сергій, ледве тримаючись на ногах, виходив з готелю, а поруч з ним, тримаючи його під руку, була Каріна. Вона виглядала торжествуючою. Далі йшли кадри, зняті, очевидно, на телефон: розмиті, але досить чіткі, щоб розгледіти Сергія в ліжку готельного номера, а поруч… іншу жінку. Не Каріну, але незнайому блондинку.

На обличчі Ірини не було сліз. Був лише шок, що переріс у крижаний біль. Це було неможливо. Це був кошмар, який вона переживала вдруге, але тепер він був ще болючішим, адже вона носила його дитину. Її "татуювання на серці" знову кровоточило, розриваючи душу на шматки. Усі його обіцянки, усі його зміни, уся їхня боротьба – все здавалося жорстокою брехнею.Він зрадив її. Знову.

Сергій подзвонив їй за кілька хвилин. Його голос був хриплим, розгубленим. Він клявся, що нічого не пам'ятає, що його споїли, що це підстава.

— Ірино, я приїду, я все поясню! — благав він. — Це Каріна, я впевнений!

Але Ірина його вже не чула. Уся її довіра, все її прощення розлетілися на друзки. Вона відчувала лише нестерпний біль зради, гіркий присмак розчарування. Її серце, яке щойно почало гоїтися, тепер було розірване вщент.

Вона поклала слухавку. Дивитися на нього, слухати його виправдання, у неї не було сил. Вона не могла дихати в цьому місті, в цьому домі, де все нагадувало про їхнє зруйноване щастя.

За кілька годин Ірина зібрала найнеобхідніше. Залишила лише коротку записку на столі: "Прощавай, Сергію. Цього разу все скінчено. Я не можу більше." Вона взяла Мурчика і вирушила на автовокзал. Куди? Куди завгодно, аби подалі від Тернополя, подалі від нього, подалі від цього нестерпного болю. Вона хотіла зникнути. Розчинитися. Забути.

Вона купила квиток на перший-ліпший автобус до іншого міста, де ніхто її не знав. Через кілька тижнів, далеко від Тернополя, у невеликому, тихому містечку, Ірина дізналася, що вона вагітна. Ця новина була для неї і благословенням, і прокляттям. Вона носила під серцем дитину людини, яка знову розбила її світ. Але водночас це була її єдина надія, її сенс життя. Вона вирішила, що тепер житиме лише заради цієї дитини. І більше ніколи не дозволить собі бути слабкою.

Ірина Власенко стояла на вершині світу. Вона більше не була тією розгубленою, зламаною жінкою. Вона стала блискучим адвокатом міжнародного рівня, її ім'я знала вся юридична спільнота Європи. Вона спеціалізувалася на захисті прав жінок та дітей, стала відомою завдяки своїм бездоганним перемогам у найскладніших справах. Її фірма мала офіси у кількох європейських столицях. Вона була сильною, незалежною, безкомпромісною. Її зовнішність – бездоганний стиль, холодний погляд і усмішка, що рідко торкалася очей, – говорила про її сталевий характер.

Її син, Максим, був її головною радістю і рушійною силою. Він був копією Сергія – ті ж очі, та сама усмішка, — і це іноді боляче стискало її серце. Але Ірина заборонила собі думати про батька Максима. Вона виховувала сина сама, даруючи йому всю свою любов і силу.

Тим часом Сергій збожеволів від горя. Він шукав Ірину скрізь, наймав приватних детективів, об'їздив усю країну. Він знав, що це підстава Каріни, але не міг довести це Ірині. Його компанія переживала важкі часи після скандалу, але він не зважав на це. Усі його думки були про Ірину. Він дізнався від своїх детективів про те, що вона переїхала, але її місцезнаходження залишалося таємницею. Він продовжував шукати, його "татуювання на серці" кровоточило від розлуки та провини.