Глава 30

Поцілунок на порозі квартири Ірини став для Сергія Олександровича Макаренка не лише початком чогось нового, а й підтвердженням його внутрішньої переконаності: він кохав її, і це кохання було варте будь-яких зусиль. Він відчував, що крига в її серці трохи змістилася, але розумів, що це лише крихкий початок. Ірина не була готова до серйозних стосунків, і він не збирався її квапити. Його тактика тепер була іншою: терпіння, щирість і постійна, ненав'язлива турбота.

Наступні дні в офісі були наповнені дивною, але приємною напругою. Ірина уникала його погляду, але Сергій відчував, що щось змінилося. У її погляді більше не було тієї лютої ненависті, її замінила розгубленість і обережна цікавість. Він бачив її вагання, її внутрішню боротьбу, і це тільки посилювало його рішучість.

Він почав шукати приводи для їхніх зустрічей, не пов'язаних суто з роботою, але й не надто особистих. Можливість представилася під час важливих переговорів з ключовими партнерами з Нідерландів. Ірина, незважаючи на гіпс, була незамінною.

— Ірино, — сказав Сергій після завершення успішної зустрічі, коли партнери вже поїхали. — Ти була чудовою. Твій внесок у ці переговори неоціненний. Хочеш... ми можемо поїхати повечеряти. Відсвяткувати успіх. Якщо ти, звісно, не втомилася.

Ірина вагалася. Їй було ніяково, але відмовити без вагомої причини було б непрофесійно. Вона кивнула.

Вони обрали затишний ресторан, де грала тиха фонова музика. Розмова знову була зосереджена на роботі, але вже без тієї офіційної напруги. Сергій був уважним слухачем, він ставив запитання, цікавився її думками щодо подальшого розвитку компанії. Він дав їй відчути, що вона — цінний партнер, чия думка має значення.

Коли вони вийшли з ресторану, нічне повітря було свіжим, трохи прохолодним. Місяць яскраво світив, висвітлюючи алеї парку, що розкинувся поруч.

— Може, прогуляємося трохи? — запропонував Сергій, вказуючи на парк. — Погода чудова, і ходьба корисна для ноги, навіть у гіпсі.

Ірина знову здивувалася. Ця пропозиція була неочікуваною, але в ній було щось привабливе. Вона погодилася. Вони повільно йшли алеєю. Ірина, кульгаючи, намагалася йти в ногу з ним. Раптом Сергій зупинився.

— Тобі холодно? — запитав він, знімаючи свій піджак.

Ірина не встигла відповісти, як він обережно накинув його на її плечі. Тепло його піджака, що зберіг легкий аромат його парфумів, одразу ж огорнуло її, змусивши її серце прискорено забитися. Він знову опинився так близько, як ніколи за останні десять років.

Він обережно взяв її за руку, його дотик був ніжним і обережним, ніби він боявся її злякати. Ірина не відсмикнула руку. Вона відчувала, як її долоню наповнює його тепло, і в цьому дотику не було нічого, крім щирої турботи.

Вони дійшли до невеликої альтанки. Сергій зупинився, обережно повернув Ірину до себе. Його очі, наповнені болем і надією, втупилися в її погляд.

— Ірино, — прошепотів він, його голос був ледь чутним, але сповненим такої глибокої емоції, що вона ледь не затремтіла. — Мені… мені так тебе не вистачає. Мені потрібна ти. Я знаю, що поводився як останній паразит, як найгірша людина. Я зламав тобі життя, і я це розумію. І це роз'їдає мене зсередини.

Він обережно торкнувся її щоки, його великий палець ніжно погладив шкіру.

— Я бачу твій біль, Ірино. Я розумію, як тобі було складно, як ти виживала після всього. І я клянуся, що я віддам усе, аби лише все виправити. Я не прошу пробачити мене одразу. Я просто прошу дати мені шанс. Шанс довести, що я інший. Шанс віддати тобі все те тепло і любов, які ти заслужила. Мені так потрібно, щоб ти була поруч.

Його слова пронизали її до глибини душі. Це був не просто вибачення; це було благання, сповнене щирого розкаяння і глибоких почуттів. Сльози навернулися на її очі, але цього разу вони були не від ненависті, а від гіркої печалі та прозріння. Вона дивилася на нього, на цього чоловіка, який стояв перед нею, такий розбитий і водночас такий рішучий.

Сергій повільно нахилився. Його губи обережно торкнулися її – глибокий, довгий поцілунок, сповнений туги, прощення і надії. Це був не просто поцілунок, а обіцянка бути поруч, захищати, виправляти. Ірина, вперше за довгий час, не відсторонилася. Вона відповіла на цей поцілунок, дозволяючи своїм почуттям вийти назовні, розуміючи, що її серце більше не належить лише ненависті. Вона не знала, чи зможе повністю його пробачити, але одне вона знала напевно: їй теж його не вистачало. І це було початком нового, невідомого, але такого бажаного шляху.