Глава 24

Робота над благодійним проектом тривала, і Ірина Власенко, попри свою внутрішню боротьбу, віддавалася їй повністю. Вона бачила, як Сергій Олександрович Макаренко щиро залучений до справи, як він, не шкодуючи часу та ресурсів, намагається допомогти дітям. Це руйнувало її захист, змушуючи сумніватися в образі безжального маніпулятора, який вона роками вибудовувала. Проте, як тільки її думки починали хилитися до прощення, спогади про її біль і втрату дитини жорстоко повертали її до реальності, знову розпалюючи вогонь ненависті.

Одного похмурого ранку, який обіцяв дощ, вони разом вирушили в чергову поїздку до одного з дитячих будинків під Києвом, щоб обговорити логістику поставок та подальші потреби закладу. Водій вів машину по трасі, а Ірина переглядала документи, намагаючись зосередитися на деталях, а не на присутності Сергія поруч.

— Ірино, — раптом сказав Сергій, його голос був спокійним. — Ми можемо зробити невелику зупинку. Бачив там за кілька кілометрів неподалік непогане придорожнє кафе. Може, вип'ємо кави чи поснідаємо? Попереду ще довгий день.

Ірина здивувалася. Зазвичай, вони дотримувалися суворого робочого графіка. Вона хотіла відмовитися, але в його голосі не було примусу, лише легка турбота. Можливо, трохи перепочинку дійсно не завадить.

— Добре, Сергію, — відповіла вона, намагаючись зберегти нейтральний тон.

Водій звернув до кафе. Вони зайшли всередину, і легкий аромат свіжої випічки та кави одразу ж розслабив Ірину. Вони взяли каву та круасани, сіли за невеликий столик біля вікна. Розмова йшла про проект, але цього разу вона була менш офіційною. Сергій запитав її про дитинство, про її мрії, про те, що вона хотіла б змінити у світі. Ірина, до свого подиву, почала відповідати, дозволяючи собі бути трохи відкритішою, ніж зазвичай. Її слова лилися легко, ніби вона говорила зі старим другом. На мить вона забула, хто сидів навпроти неї.

Раптом, коли вони вже поверталися до машини, сталося це. Вони саме виходили з будівлі, коли з-за повороту з шаленою швидкістю вилетіла вантажівка. Її занесло на мокрій дорозі, і вона почала некеровано нестися прямо на них. Часу на роздуми не було. Лише долі секунди.

Ірина встигла побачити лише величезний силует, що насувався. Її охопив паралізуючий жах. Вона завмерла. У наступну мить відчула, як міцна рука штовхнула її вбік, а потім її тіло накрило щось велике і тепле. Вона впала, відчуваючи важкість на собі, а над головою пролунав скрегіт металу, дзвін розбитого скла та дикий гуркіт удару.

Пил і запах бензину заповнили повітря. Вантажівка проїхала повз, зачепивши їхню припарковану машину. Ірина лежала на землі, приголомшена, відчуваючи вагу Сергія на собі. Він повністю накрив її своїм тілом, захищаючи від уламків. Його дихання було важким, але він був живий.

— Ірино... ти в порядку? — його голос був приглушеним, але сповненим тривоги.

Вона насилу відштовхнула його, намагаючись підвестися. Її тіло тремтіло. Вона подивилася на нього. Його обличчя було блідим, на лобі виступила кров. Він поранився, захищаючи її. Інстинкт самозбереження. Він закрив її собою, не роздумуючи.

Цей момент вирвав її з полону ненависті. Вона дивилася на його закривавлене обличчя, на його перелякані, але живі очі, і щось усередині неї зрушилося. Спогади про їхню спільну давнину, про той час, коли вона його кохала, нахлинули з новою силою. Вона відчула, як її серце стискається не від ненависті, а від шоку, полегшення і... страху за нього.

"Я все ще ненавиджу його!" — відчайдушно шепотів внутрішній голос. "Це просто інстинкт! Він нічого не значить!"

Але інша частина її свідомості, та, яка була придушена роками болю, тихо заперечувала. Це був не просто інстинкт. Це був він, Сергій, який кинувся, щоб захистити її. Той, хто зруйнував її життя, тепер ризикував своїм, щоб врятувати її.

Вона швидко підвелася, ігноруючи біль у нозі.

— Сергію! Ти поранений! — її голос був сповнений паніки, якої вона не відчувала вже давно. Вона кинулася до нього, намагаючись допомогти йому підвестися, її руки торкнулися його обличчя, відчуваючи тепло крові.

Він ледь помітно посміхнувся, дивлячись на неї.

— Я в порядку. Головне, що ти... ти ціла.

У цей момент ненависть відступила, поступившись місцем чомусь іншому. Чомусь, що вона не хотіла визнавати. Чомусь, що нагадувало їй про те, що вона відчувала до нього колись. І ця думка була жахливою, адже вона означала, що її світ, її захист, знову руйнується.