Глава 16

Наступні тижні пройшли для Ірини в постійній боротьбі з собою. Щоденні зустрічі з Сергієм Олександровичем стали рутиною, але вона не могла звикнути до його зміни. Він був уважним, спокійним, слухав її ідеї, надавав підтримку. Це дратувало її ще більше. Вона чекала підступу, маніпуляції, а натомість отримувала професіоналізм, змішаний з якимось дивним, важким поглядом, від якого їй ставало не по собі. Він, здавалося, бачив її наскрізь, і це лякало.

Сергій же, озброєний знанням про її минуле, намагався діяти обережно. Кожен його рух, кожне слово було продумане. Він хотів показати їй, що він змінився, що він усвідомив свій гріх, але боявся будь-якого неправильного кроку, який міг би відштовхнути її ще більше. Спогади про її спробу суїциду та втрату дитини були постійним тягарем, що душив його. Він розумів, що його провина не має строку давності. Проте, кожен раз, коли він бачив її сильну, непохитну, йому хотілося лише одного — обійняти її, відчути її поруч і благати про прощення.

Раптом офісом пронеслася новина: компанія організовує щорічний корпоратив. Цього року свято мало бути особливим, присвяченим приходу нового генерального директора та новим амбітним планам компанії на міжнародному ринку. Для Ірини ця новина стала ще одним випробуванням. Офіційна атмосфера офісу, хоч і напружена, все ж давала змогу тримати дистанцію. Корпоратив же обіцяв неформальну обстановку, де її маска могла дати тріщину.

Вона розповіла про це Тані та Олі під час обідньої перерви.

— Корпоратив? Та ще й з ним? Це ж буде випробування, — сказала Таня, насупившись. — Ти ж підеш, Іро? Не можна ж не піти.

— Звісно, піду, — відповіла Ірина, хоча в її голосі не було ентузіазму. — Це частина моїх обов'язків. Я не можу показати слабкість.

— Ось саме! — підтримала Оля. — Ти маєш бути там. Красивою, успішною, недосяжною. Нехай він бачить, кого втратив.

Настав вечір корпоративу. Урочистий зал одного з найпрестижніших київських готелів був прикрашений ілюмінацією, наповнений музикою та гомоном голосів. Співробітники, вбрані в елегантні костюми та вечірні сукні, розслаблено спілкувалися, п'ючи шампанське.

Ірина прийшла у довгій смарагдовій сукні, що підкреслювала її фігуру та колір очей. Її волосся було елегантно укладене, на обличчі — легкий, але бездоганний макіяж. Вона виглядала приголомшливо, і відчувала на собі десятки поглядів. Таня й Оля, її вірні тіні, були поруч, також вражаючі у своїх вечірніх вбраннях.

Вони стояли біля столика з напоями, коли Ірина відчула, як її серце пропустило удар. Він. Сергій Олександрович Макаренко. Він стояв у центрі зали, оточений топ-менеджерами, в ідеальному темно-синьому костюмі. Його погляд зупинився на ній. На мить у його синіх очах промайнуло щось невловиме – захоплення, здивування, а потім знову той самий біль, який Ірина вже помічала.

Він повільно рушив у її бік, киваючи колегам, але не відриваючи погляду. Ірина відчувала, як кров приливає до обличчя, але вона змусила себе посміхнутися, холодно і стримано. Таня й Оля напружилися, ставши ще ближче до Ірини, готові до будь-якої ситуації.

— Доброго вечора, Ірино Ростиславівно, — його голос був глибоким, як завжди. Він підійшов достатньо близько, щоб вона відчула ледь вловимий аромат його парфумів, і той давній, майже забутий запах, від якого її серце боляче стиснулося. — Ви виглядаєте чудово.

— Доброго вечора, Сергію Олександровичу, — відповіла Ірина, її голос був рівним, але трохи натягнутим. — Ви також.

Вона відчувала, як напруга між ними зростає. Корпоратив лише підкреслив цей невидимий зв'язок і розрив між ними. Він намагався триматися офіційно, але в його очах читалося зовсім інше. Ірина розуміла, що ця ніч буде довшою, ніж вона очікувала.