Глава 13

Наступні дні перетворилися для Ірини Власенко на справжнє випробування. Кожен ранок починався з думки про неминучу зустріч у кабінеті Сергія Олександровича Макаренка. Вона приходила на роботу з бронею професіоналізму, але знала, що цього замало. Адже тепер вона бачила в ньому не просто боса, а чоловіка, що, здавалося, шукав прощення, і це дратувало її до глибини душі. Його спроби "бути кращим" лише підсилювали її внутрішній гнів.

Сергій Олександрович же, після шокуючого дзвінка детектива, повністю переосмислив свою поведінку. Він більше не був тим самовпевненим завойовником. Його погляди на Ірину змінилися – тепер у них читалася провина, співчуття і, що найдивніше для нього самого, бажання захистити її, якось залікувати рани, які він сам завдав. Він почав діяти обережніше, намагаючись не тиснути, не провокувати. Він намагався бачити в ній не просто функціональну одиницю бізнесу, а жінку, яка пережила жах. І це усвідомлення розривало його.

Їхні щоденні наради були наповнені невидимою напругою. Ірина говорила сухо, по суті, її голос був рівним, як лінійка. Вона зосереджувалася виключно на цифрах, стратегіях, графіках, не залишаючи жодної шпаринки для особистого. Кожен її рух був відточений, кожне слово виважене. Вона була ідеальною машиною для виконання завдань, але без душі. Сергій відчував це. Він бачив, як вона зачиняється, як зводить стіну, що з кожним днем ставала все вищою.

Одного разу, під час обговорення рекламної кампанії, Ірина представила сміливу, але ризиковану концепцію. Вона говорила з пристрастю, яка рідко проскакувала крізь її професійну маску. Її очі на мить загорілися вогником, що Сергій пам'ятав ще з університетських часів.

— Це занадто сміливо, Ірино Ростиславівно, — сказав Сергій, намагаючись зберегти спокій. — Ми не можемо ризикувати такими великими інвестиціями на концепції, яка не має підтвердження ефективності.

— Ефективність буде, якщо ми не боятимемося, Сергію Олександровичу, — відповіла Ірина, її голос був сповнений рішучості. Вона вперше дозволила собі трохи емоцій, можливо, втомившись від постійного контролю. — Новий ринок вимагає нових підходів. Ми не можемо діяти за старими схемами. Я вірю в цю концепцію.

Сергій замислився. Його дратувала її впертість, але водночас захоплювала її впевненість. Це була та сама Ірина, яка завжди боролася за свої ідеї.

— Я розумію вашу точку зору, — сказав він, дивлячись їй прямо в очі. — Але я не можу підписати це, не маючи додаткових гарантій.

— Гарантії? У маркетингу їх ніколи немає, Сергію Олександровичу, — її голос став трохи вищим. — Є лише розрахунок ризиків і віра в команду. Моя команда готова. Я готова.

Сергій відкинувся на спинку крісла. Він дивився на неї, і в його погляді було щось більше, ніж просто роздратування. Вона була такою сильною, такою непохитною. І він усвідомив, що, попри все, це його притягувало. Клятий спогад про її аромат — легкий, солодкий запах, який він пам'ятав із тієї давньої ночі. Як же він сумував за цим запахом. Йому хотілося підійти до неї, обійняти, вдихнути її волосся, відчути її тепло, просто щоб переконатися, що вона справжня, що він не збожеволів. Це бажання було настільки сильним, що він міцно стиснув руки під столом.

— Добре, Ірино Ростиславівно, — нарешті сказав він, його голос став тихішим. — Давайте зробимо так. Підготуйте детальний план мінімізації ризиків. Додайте варіанти "Б" та "В". Якщо це буде переконливо, я підтримаю вашу концепцію.

Ірина здивовано підняла брову. Вона очікувала спротиву, а не компромісу. У ній боролися полегшення і роздратування. Він відступив. Але чи означало це, що він змінився, чи просто грав у свою гру?

— Добре. Буде зроблено, — сказала вона, її голос знову став холодним. Вона підвелася, збираючись піти.

— Ірино, — зупинив він її, його голос був майже благальним. Вона завмерла біля дверей, але не обернулася. — Я... я знаю, що це, можливо, нічого не змінить. Але я справді хочу спробувати… все виправити.

Вона стиснула кулаки. Її щоки спалахнули від люті. Навіщо він це робить? Навіщо колупає її рани? Вона не мала що відповісти. Просто відкрила двері і вийшла, залишивши його слова висіти в повітрі його кабінету. Її ненависть була надто сильною, щоб будь-які вибачення могли її заглушити.